Попри евакуацію та обстріли російської армії випускниця Волноваського закладу загальної середньої освіти (ЗЗСО) №1 Віра Якименко закінчила 2023 навчальний рік з золотою медаллю. Чому вирішила продовжувати навчатися у рідній школі та як вдалося залишитися відмінницею дівчина розповіла журналістам Волноваха.City.
"Це був жах"
Через російську агресію українські школярі вимушені навчатися у надскладних умовах: повітряні тривоги, вибухи, відключення світла тощо. Українці відчули на собі що таке війна — дехто втратив дім, а хтось ще й рідних людей. Але попри всі виклики, які постають перед сучасними дітьми війни, є діти, які своєю старанністю та жагою до навчання можуть надихнути навіть дорослих. Серед таких талановитих дітей й переселенка з Волновахи Віра Якименко.
У своєму віці дівчина пережила евакуацію, окупацію та ледь не загинула від рук російських солдатів.
“Ми з родиною евакуювалися з міста 24 лютого 2022, як тільки все починалося. Поїхали в село у Запорізькій області й там нас окупували. В окупації було важко як емоційно, так і фізично: продуктові магазини були пусті, не було зв’язку і світла, через це ми не могли читати новин і не знали що відбувається навколо. Ми не виходили з дому, закривали вікна, щоб ніхто не бачив, що ми тут. Тихо треба було сидіти. Окупанти ночами носилися по селу на своїй техніці. Було дуже страшно та гучно”, - згадує Віра.
За словами дівчини боротися зі страхом та пережити ті важкі часи їй допомогли батьки.
З окупації родина Якименко виїздила спільно з гуманітарним коридором з Маріуполя.
“Дуже складна дорога була. Важко було виїжджати — усюди міни, згорілі люди, техніка… І ще оцей затор на Оріхові… Через те, що ти їдеш у колоні, не видно, що попереду. Зненацька росіяни почали обстрілювати нашу колонну. Це був жах. Так страшно мені не було ніколи — я тоді вже думала, що це останнє, що я бачила у житті. Але потім нас пропустили далі. Ми перетнули багато не наших блокпостів. Нас там детально перевіряли, і телефони й все що хочеш. А потім нас знову почали обстрілювати. Обстріляли машини, що були позаду нас. І потім різко нас пропустили. Дорога була довгою, але врешті-решт ми доїхали до Запоріжжя і там нас вже зустрічали наші”, - розповідає Віра.
Навчання під час війни
Наразі Віра з родиною живуть у Києві. Дівчина говорить, що для неї продовжувати навчання дистанційно, у рідній школі, було єдиною можливістю навчатися.
“Ніхто з нас не думав, що бойові дії можуть затягнутися, тому документів зі школи ніхто не взяв. Всі розуміли, що навчання треба продовжувати, але в місцеві школи без цих паперів було важко поступити… Добре, що була можливість продовжувати дистанційне навчання у своїй волноваській школі — це мені дуже допомогло”, - говорить випускниця.
За словами дівчини в її класі було близько 30 учнів. Деяким з цих дітей, які евакуювалися в інші країни, доводилося вчитися одночасно у двох школах.
“Уроки розпочиналися о другій половині дня, тож в мене був час до них добре готуватися та займатися додатковими дисциплінами. Такий графік також був зручним для учнів, які вчилися в інших школах, за кордоном. Мені подобалося дистанційно навчатися, але це все ж таки не навчання в класі… Не вистачало живого спілкування”, - каже дівчина.
Віра ЯкименкоФото: з особистого архіву для Волноваха.City
За словами випускниці їй завжди подобалося навчатися та зізнається, що цьому завдячує своїм шкільним вчителям.
“Золота медаль не стала для мене сюрпризом, бо я до неї прагнула, намагалася гарно вчитися з першого класу. Тому ця відзнака є дуже важливою для мене. За цю особливу нагороду я вдячна своїм шкільним вчителям. Адже вчителі робили все, щоб ми добре засвоювали матеріал — гарно пояснювали та роз’яснювали, якщо мені було щось незрозуміло. До учнів підходили з розумінням, входили в положення, якщо хтось не встигав зробити домашні завдання тощо”, - ділиться медалістка.
Єдине фото з останнього дзвоника — це скрін Фото: Віра Якименко для Волноваха.City
Віра впевнена, що сумуватиме за рідною школою, однокласниками та за шкільними уроками у Zoom. Але дівчина вже готова до наступної сходинки у своєму житті.
“Я обрала вищий навчальний заклад тут, в Україні, бо вважаю, що можу бути корисною своїй державі. Планую навчатися за спеціальністю “Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії”. Мені до вподоби цей напрямок, бо я непогано знаю англійську і мені це цікаво. Також я думаю, що міжнародні відносини з іншими країни — це наразі актуально”, - говорить випускниця.
Віра чекає на визволення Волновахи та після деокупації міста планує поїхати до рідного дому.
