Військовослужбовець Збройних сил України з позивним “Кіт” розповів для Волноваха.City про роботу у Вугледарі та життя людей, які залишаються там жити.
Міняю життя на мир в Україні
35-річний Кіт мобілізований рядовий ЗСУ, солдат-піхотинець 72 бригади. Чоловік щиро зізнається, що у 2014 був не готовий воювати, але зараз він готовий віддати своє життя, щоб зупинити російських окупантів.
“На жаль я не воював з 2014 року. Тоді під час мобілізації я був комісованим за станом здоров'я, був в останньому резерві військової служби. Але чесно кажучи, війна та ризик для життя мене тоді доволі сильно налякали, я старався усіляко уникнути цього всього. Проживаючи в Києві мені зовсім не хотілося ризикувати своїм життям за Донецьк та Луганськ. Тоді я був поза політикою і нічого не розумів. Зараз же ситуація інша — як альтруїстична людина я не можу знаходитись осторонь, коли трапляється геноцид. І на мою думку припинення геноциду — це та причина, заради якої можна обміняти своє життя”, - каже Кіт.
Воїн ЗСУ з позивним "Кіт"Фото: Телеграм-блог військовослужбовця
Кіт говорить, що свідомо пішов на війну проти російських агресорів. Кожного дня він досліджує питання виживання на фронті та загартовує своє тіло під час щоденних тренувань.
“Я не в захваті від щоденних тренувань, але тут це не примха, а необхідність. Окремо я вивчаю питання виживання, які потроху висвітлюю у своєму телеграм-каналі. Чесно кажучи, я не воїн за своїм призванням, більше дослідник. Але я боєць за характером та готовий битись з ворогом та спротивитись російській агресії заради миру та розвитку нашої країни.
Війна — це постійні обмеження та втрати, тому кожному з нас треба постійно працювати, бажано на випередження, щоб виживати, розвиватись та покращувати своє становище. А без розвитку ми будемо на рівні ворога, який глобально на цьому питанні застряг”, - говорить Кіт.
Перші обстріли та знайомство з Вугледаром
У кінці жовтня 72 бригада стояла у Вугледарі. Тоді Кіт вперше побував на передовій.
“Спершу попасти туди, де були обстріли, було бентежно. На Вугледар нас везли вночі, посадками та полями. Привезли до під'їзду якогось будинку, хоча очікувалось, що нас закинуть в наші окопи. Нам сказали обживати квартири та ми обрали одну вільну. Все це відбувалось під звуки постійних вибухів навколо. Гриміло раз в 10-15 секунд, пізніше вибухи вже лунали десь раз в 30 секунд. Відлуння в місті дуже сильне, тому кожен вихід чи приліт було чути максимально близько”, - ділиться чоловік.
Військовий згадує, що у квартирі, де вони базувалися, було настільки холодно і продувало, що в коридорі жило понад 5 осіб.
Апартаменти військовослужбовців у коридорі квартири у Вугледарі, де жило понад 5 осібФото: Телеграм-блог військовослужбовця
“Ми були резервом, чекали команди. Тому в мене знайшлась змога дослідити місто під постійні вибухи артилерійської дуелі”, - ділиться військовослужбовець.
“Важко бачити, як руйнується на війні дитинство дитини”
Кіт каже, що Вугледар назавжди залишиться для нього місто з “опіками” і “шрамами”, бо населений пункт постійно страждає від артилерійських обстрілів.
“Дуже добре пам’ятаю момент першого близького прильоту — в метрах 40-50 від мене, у вікно сусіднього будинку. Запам'яталось як вперше побачив цивільних людей. Вони збирали дощову воду в миски. Після мені запам'яталось вперше побачити дитину, яка ховалася від вибухів у під'їзді, з батьками інтелігентного виду. Якось важко таке бачити, як руйнується на війні дитинство дитини. Я тоді побачив матрац і трохи здивовано спитав хлопчака, чи не тут він спить, а його матір одразу заперечила цьому.
У місті є укриття нежитлової будівлі, на якому є напис "Дети. Тут военных нет". Мені було цікаво що там, і як там живуть люди, але я туди жодного разу не заходив. Через напис та після історій з Маріуполем не хотів нашкодити людям, які й так кожен день в небезпеці та страждають від обстрілів”, - розповідає Кіт.
Про людей, які залишаються жити під обстрілами
Чоловік каже, що вугледарці, з якими він зустрічався, дружні до військових і розуміють що вони тут для того, щоб їх захищати. Люди всіляко допомагають, з ентузіазмом йдуть на контакт.
“Коли були прильоти, мої знайомі з Вугледара часто говорили "вони (росіяни) ж казали що не будуть стріляти по мирному населенню, чого це вони?". А ти лише можеш "підтакувати" про те які московити погані, розуміючи, що ці невинні люди просто стали заручниками обставин.
Мені було цікаво як люди там жили, що переживали. Буває що вулиці повністю пусті та місто нагадує Прип'ять. До того як мене призвали, я волонтерив на Чернігівщині та Київщині, допомагав прибирати зруйновані будинки. Від побаченого захотілось після війни допомагати людям тут відбудовувати будинки, повертати місто до життя, щоб воно не повторило історію згаданого вище міста. Прикро що люди втратили своє житло із-за нападу. Як я побачив, люди в місті жили достойно, мали дітей, процвітали. Хочеться якось повернути все це”, - розповідає чоловік.
Під час перебування у Вугледарі Кіт встиг поспілкуватися з багатьма містянами, але історія одного чоловіка йому запам’яталися найбільше:
“Віктору 72 роки, відкрив 3 шахти, керував однією з них, мав підлеглих близько 6 000 людей доки не вийшов на пенсію, був нагороджений орденом трудового червоного знамена за часів радянського союзу. Казав, що піклувався за потреби всього колективу. Коли ми з ним спілкувалися він забивав вікна у своєму під’їзді, щоб не продувало.
Мешканець Вугледара ВікторФото: Телеграм-блог військовослужбовця
На його поверсі стояли пляшки з водою на випадок пожежі. Він пропонував зробити це на кожному поверсі, але сусіди не погодились. Він спокійно і завзято пересувався по вулиці під час вибухів, один раз я спілкувався з ним і місцевими, як в сусідній будинок попав снаряд, а Віктор залишився спокійно стояти коли ми відійшли”.
Кіт показує світлину з зображенням своїх колег — ПТКРщиків. Ці люди працюють з Протитанковими керованими ракетами (ПТКР). Каже, що ці хлопці попали в скупчення ворога та встигли це зафільмувати, а потім виклали запис в інтернет.
ПТКРщикиФото: Телеграм-блог військовослужбовця
Бойові позиції
Кіт говорить, що військові не постійно працювали у місті — вони також виїздили у поля.
“Я тоді був в наряді, а навколо відбувалась битва богів цієї війни: артилерії, техніки, систем. Ти стоїш в укритті, чуєш як над тобою літають снаряди в різні сторони та "молишся" щоб гнів богів та полубогів-мінометчиків не звалився на тебе. Понад 2 години в мою сторону літали снаряди масованого артилерійського обстрілу і було відчуття, що тут одразу я і помру від чергового снаряду.
В момент коли були найінтенсивніші вибухи й заграв мотор нашого БТРа, здалося що це до нас під'їхав ворожий танк. Снаряди падали та уламки літали десь в 15-20 метрах від мене. Але навіть в цій ситуації ми з побратимами знаходили час для гумору”, - розповідає чоловік.
За словами військового підняти настрій на передовій може смачний обід.
“Відчувається як весь цивілізований світ нам допомагає, бо в провіанті немає проблем і є багато чого на вибір. Думаю, що ми воюємо в значно більш сприятливих умовах, ніж наші попередники у світових війнах”, - жартує військовий.
Новий рік та війна
Кіт говорить що не планує святкувати Новий Рік, щоб бути напоготові, якщо ворог вирішить наступати. Попри це військовослужбовець не виключає ймовірність новорічних “пустощів” від ЗСУ.
З такими словами військовослужбовець звернувся до читачів Волноваха.City:
“Напередодні Нового Року я хотів би побажати всім людям (які мають сили це читати), бути борцями, з собою в тому числі. Не стагнувати, а розвиватись. Не переставати шукати можливості, відповіді та рішення, адже вони завжди є. Ну і звісно ж вірити в нашу перемогу, яку ми з вами наближаємо кожного дня, кожний на своєму фронті”.
