П'ять років минуло, як волновасьці перестали кричати "Росія" та блокувати українські війська

Поделиться в Facebook Написать в Twitter
  • 08.05.2019 20:18
  • 0
Медиакит сайта/Цены на рекламу

Напередодні 9 травня знову втрати на фронті. А я згадую день, коли уявити не міг, що волновасьців можна врятувати.

У 2014 невелике угрупування з місцевих на в'їзді до Волновахи кричали "Росія", розмахуючи триколорами. Поліція не реагувала, солдати розвертали техніку, а волонтери з Донецька возили заблокованій армії харчі та одяг. Тоді армійці говорили:  "З ким нам воювати? З Росією, та вони нас положать за один день". Страшно було тоді. 

Триколори у Волновасі

Чому зараз не страшно

Зараз у нас армія в 10 разів міцніша, Волноваху охороняють морські піхотинці з 35 ОМБр, гарні ходять, усі по формі. Школу ми збудували, дитсадки відремонтували, відкрили купу магазинів, фаст-фудів та ресторанів, ходимо у нову бібліотеку та українську церкву, відкрили центр надання адміністративних послуг, отримуємо довідки у новому центрі МВС, почали сіяти на розмінованих полях, будуємо та ремонтуємо свої будинки та квартири, святкуємо свята з "розмахом", провели масштабний фестиваль, міняємо назви вулиць та чесно обрали президента України.

Волновасьці у своєму місті

Знайомий прихильник "Комунізму", хоча і фермер, як завжди розповідав, що все у нас погано. Я почав його підтримувати і доводити розмову до абсурдного "Кінця світу", він здивовано мене зупинив:  "Нє, ну ти не перегинай. Раніше бюджет у нас весь по кишеням розходився, а зараз дивись скільки всього зробили, це мабуть перший такий випадок в історії Волновахи", - посміхаючись заспокоїв мене.

Раніше бюджет у нас весь по кишеням розходився, а зараз дивись скільки всього зробили

Пам'ятаю, як було тоді

Терористи під керівництвом збройних формувань Російської Федерації атакували хлопців з 51 бригади під Благодатним, дуже багато загиблих. 72 ОМБр заходить на підкріплення, займає передові позиції, стає на захист нашого міста. Волонтери зі всієї України пересилають до Волновахи продукти харчування, засоби гігієни, питну воду, одяг, взуття, гроші. Місцеві підприємці віддають приміщення під облаштування волонтерських центрів, фермери займаються ремонтом та евакуацією розбитої техніки. Над головами свистить артилерія.

Військові, які одні з перших стали на захист Волноваського району

Один день 2015 року

В центрі міста майже не чую глухий гуркіт. Схоже на "прильот". Дзвінок від київського волонтера: "Там блокпост накрили градами, автобус потрапив під обстріл, загинули цивільні, тому їдьте краще через Прохорівку".

В результаті обстрілу 12 людей загинули Дзеркало тижня

Стареньке "Рено" мчить в Гранітне, де вже чекають. На фермі дивимося, як священик читає хлопцям молитву, це не кінцева наша зупинка. З настанням темряви виїжджаємо на 7 роту, яка знаходиться на самому передку перед річкою "Кальміус". Їдемо швидко, аби по нас не влучили, фари вимкнуті, праворуч  річка, за річкою позиції бойовиків. "Дивись не проґав лісосмугу, перед лісосмугою вліво заїжджай за дерева, тільки не скидай швидкість. Нащо ти поворот включаєш, ідіот?", - крикнув Ігор.

Привезіть піцу, або шаурму наступного разу

На позиції тиша. Поки тліє вогнище, ми роздаємо хлопцям їхні замовлення. В основному, це резинові чоботи "Дутіки" та теплі цивільні светри. Хлопці у біноклі фіксують переміщення сил противника та говорять:  "Ми смертники, якщо буде серйозна атака, ми встигнемо тільки передати по рації про наступ, аби наша артилерія зрівняла їх з землею, але самі навряд чи встигнемо врятуватися. Привезіть піцу, або шаурму наступного разу, бо тушонка задовбала вже, хочете беріть її собі. Це ж ви одні до нас доїжджаєте, ще мобільна баня приїздить. Раніше нас більше тут було, багато хлопців психологічно не витримують, просяться в тил, деякі загинули".

У Гранітному заїхали у звичне для нас місце, випили по 100 грам, даїшників все одно немає. По дорозі до Волновахи, між Старогнатівкою та Прохорівкою, на повороті, зустрічаємо "новеньких". Поруч з дорогою бачимо бліндаж. Запитуємо: "Ви до 72 прикомандировані? Бо ми представляємо волонтерський рух "Крила Феніксу" у цьому районі. Можемо допомогти, кажіть, що вам треба".

Відповідає чоловік років п'ятидесяти : "Та нічого нам не треба. Я не знаю, як ми тут зможемо. У вашому регіоні дуже сильний вітер, промерзаєш аж до кісток. Всі поболіли".

Ігор каже перебиваючи: "Пиши: противірнусні, антибіотики, "дутіки", светри, бафи, смалець, мед, рукавиці, плівка, скоби".

Повернувшись в той день я й уявити не міг, що волновасьці можуть себе врятувати. Але вибору у нас тоді не було...

Багато хто тоді підтримав тоді Україну

 

 

Комментарии:

Последние новости