Дмитро Лубінець, народний депутат України, відповів на 12 запитань від Волноваха.City. Ми дізналися про дитинство можновладця, його ставлення до радянського виховання, рейдерства, хейтерів і не тільки.
Ким мріяли стати у дитинстві?
— Ви знаєте, мені здається, що я не мав якоїсь такої мрії. Просто жив собі та зростав звичайною дитиною. Як всі діти, ходив до школи й грав у футбол. На вибір професії у дорослому житті вплинув той факт, що я народився у династії політиків.
Дмитро Лубінець у 1 класіФото: Особистий архів пана Дмитра
Своєму успіху я завдячую своїм батькам. В родині Лубінців завжди виховували лідерів. І я намагаюся своїм прикладом показати, що династії у політиці це непогано. Люди ж поважають династії лікарів та вчителів, а до династії політиків чомусь відношення негативне. Але це ж не передається у спадок. На наші з батьком, Валерієм Лубінцем, посади нас ніхто не призначав. Нам довіряють, тому за нас голосували люди. Батько, наприклад, 4 рази депутат районної ради. Але наша династія розпочалася ще з дідуся, Дмитра Івановича Лубінця. Його портрет висів на стіні пошани на центральній площі. Він також 4 рази був депутатом районної ради, його також обирали люди. Він так само виховував мого батька, а він нас з братом, Іваном Лубінцем. У 29 років я вперше став депутатом Волноваської міської ради саме тому, що мене обрали люди. Єдиний з нас, в кого посада призначена — це Іван Лубінець, якого назначив голова Донецької обласної ВЦА. Деякі люди не вірять, але я був категорично проти цього призначення. Розумів, що в нас є вже 2 Лубінця, куди ще третій? Але при цьому за півтора року погляньте як гарно почало змінюватися наше місто. Знову ж таки, я точно можу сказати, що якби його не призначали, а було б голосування, люди б 100% його обрали. Ми проводили соціологічне дослідження, в якому Іван набрав понад 60% підтримки населення. В одній частині міста навіть рівень довіри до брата більший аніж в мене. Саме тому я вважаю, що династії у політиці це так само добре та важливо, як і династії залізничників, хліборобів тощо.
Якщо мій син або донька оберуть шлях політиків, вони будуть більше цим дорожити, бо розуміють, що одним неправильним рішенням вони можуть кинути тінь на всю нашу династію.
На сьогодні ви — громадський та політичний діяч, Народний депутат України. Як вплинуло на ваше життя навчання у Волноваській ЗОШ №5?
— Я щиро вважаю, що для будь-якої людини дуже важливий процес виховання як в родині, так і у школі. В сім’ї дитина засвоює певні моральні цінності й норми поведінки (доброту, щирість, чесність, справедливість, охайність), а школа надає необхідні знання, формує характер і звички людини. І якщо дорослим вдається з позитивного боку вплинути на розвиток дитини, в нашому соціумі з’являються лідери. При цьому, коли я кажу слово “школа”, я не маю на увазі стіни або обладнання, я говорю про вчителів. На моє шкільне виховання дуже вплинула моя класна керівниця, Валентина Шух, яку я неймовірно поважаю та досі підтримую спілкування. Дуже приємно і те, що вона кожного разу приходить на мої звіти.
Дмитро з однокласниками та класною керівницею Валентиною Шух у 9 класіФото: Особистий архів пана Дмитра
Як ви ставитеся до радянського виховання?
— Я народився в радянському союзі. Мінусом в умовах комуністичної ідеології було те, що індивідуальність та прагнення до самореалізації заганяли в дуже обмежені рамки. Але при цьому я ніколи не вважав, що там було все так жахливо, як деякі люди кажуть. Наприклад, з дитячого садочка нам прищеплювали любов до природи, вміння дружити, піклуватися один про одного та про батьків. У школі для мене було дуже почесним ходити до ветеранів, спілкуватися з ними, допомагати по господарству тощо. Своїй толерантності та гуманним ставленням до навколишніх я завдячую своїй вчительці, Валентині Шух. У класі ми називали її другою мамою, тому що вона знала про всі наші інтимні таємниці та всі “любовні трикутники” - хто в кого закохався та хто з ким спілкується. При цьому вона намагалася підтримувати кожного, коли в нас виникали якісь проблеми або труднощі. Також людські чесноти та любов до навчання нам прищеплювали вчителька української мови, Ніна Богданець, вчителька російської мови Наталя Риженкова та інші наші вчителі.
Чи завжди ви робили домашні завдання у школі?
— В нас не було такого поняття, що хтось неодмінно має виконати домашнє завдання. 90-ті це той час, коли ми всі виживали як могли. Батьки займалися підприємницькою діяльністю, а ми з братом були надані самі собі. Тобто коли ми йшли зі школи, могли одразу піти на поле грати у футбол, але ніколи й не забували про хатні справи. В моїй родині дуже шанували принципи праці, в нас завжди було велике господарство, за яким ми прибирали та доглядали. Ви знаєте що таке пасти 500 гусей? Це просто стадо, яке розбігається у різні боки, і ти маєш їх всіх ловити. Як ви розумієте, ми завжди працювали багато.
Пане Дмитре, з Вікіпедії ми дізналися, що ви закінчили школу з відзнакою та золотою медаллю. А чи були у вашому житті трійки?
— Я 8 клас закінчив з єдиною трійкою по російській мові, як зараз пам’ятаю. По іншім предметам були тільки п’ятірки. Але я ніколи не надавав цьому факту особливого значення. Ну трієчник я, той що? Але після цього я зрозумів, що я навчаюся не для оцінок, не для родини, а сам для себе. Тому почав більше вчитися, багато читати, займатися самоосвітою і хороші оцінки прийшли самі собою. Потім батьки почали мене возити суботами та неділями на додаткові заняття до школи у Донецьку, в якій я навчався до 11 класу. Зате після такого графіку до вишу я легко зміг поступити на бюджет.
Я чув, що люди кажуть ніби я досяг успіху тільки завдяки батькам. Але я можу їх зрозуміти, бо тієї роботи, що я робив та роблю над собою ніхто з них не бачить. Якщо ви хочете, щоб ваші діти та онуки виросли успішними людьми, це залежить і від вас, і від вчителів до яких вони попадуть.
Дмитро Лубінець Фото: з особистого архіву народного депутата
Які шкільні предмети вам подобалися більше за інші?
— У школі я дуже любив біологію, історію та обожнював математику. З дитинства полюбляв грати в шахи, розв’язувати задачі та приклади. Батьки навіть думали, що я поступатиму на фізмат і навіть не могли собі уявити, що я стану гуманітарієм. Я вважаю, що математичні знання мені дуже допомогли у житті. Навіть своїм дітям я кажу, щоб займалися математикою, бо математика розвиває логіку, а логіка важлива у всіх професіях.
Відомо, що у вас є двоє дітей, син Данило і дочка Валерія. Чи впливає на їх життя той факт, що батько та мати, ваша дружина, Яніна Лубінець, закінчили школу з золотою медаллю?
Дмитро Лубінець з родиноюФото: Особиста сторінка Дмитра Лубінця у Facebook
— Моїм дітям не пощастило, бо в них дуже суворий батько. Мій син Данило був відмінником з першого класу. Він багато читає, багато навчається, в нього завжди були додаткові заняття. Зараз він навчається в 11 класі Печерської гімназії №75 у Києві і кожного дня в нього є заняття з репетиторами. При цьому він президент школи і перші свої вибори він виграв ще у 9 класі. Донечка Валерія також з 1 по 6 клас в нас відмінниця. У 5 класі вона перемогла на своїх перших виборах — її обрали президенткою класу. Вона дуже творча дитина — полюбляє малювати, займається ліпкою, при цьому їй дуже подобається математика. Я дуже люблю своїх дітей та неймовірно пишаюся ними. Вони дуже талановиті та розумні.
Вихованням дітей здебільшого займається моя кохана дружина Яніна. Ми з нею разом зі школи. У третьому класі наші класи об'єднали, і з того часу ми разом. Я сидів на першій парті, вона за мною. Ми в родині шуткуємо, що вона отримала золоту медаль, бо в мене списувала. Але це дійсно жарт. Насправді вона дуже сильна математиця, розумна та мудра жінка, і те що діти люблять математику, на мій погляд, це саме її заслуга.
Я завжди кажу, що поряд з успішним чоловіком стоїть не менш успішна жінка. Яніна керує благодійним фондом "Я-Волноваха", який щорічно отримує вищі номінації на всеукраїнському рівні.
Нам відомо, що ви були у комітеті, який обрав Волноваську ЗОШ №5 як опорну. Скільки грошей ви заробили на її ремонті?
— Я вважаю, що випускники завжди повинні чимось допомагати тій школі в якій навчалися. Тому коли в мене була можливість вплинути на виділення достатньо серйозної суми коштів на капітальний ремонт опорної школи, я посприяв, щоб це була 5 школа. Зараз існує безліч неправдивої інформації, що нібито я щось заробив або ще гірше — вкрав на цьому будівництві. Але я як народний депутат зовсім не торкаюся до фінансування. Замовник робіт — область, фінансування проходило в рамках окремого закону, в якому я є співавтором. Простіше кажучи, коли ми втратили частину Донецької та Луганської області, на рахунках місцевих рад, які опинилися на непідконтрольній Україні території залишилося майже 4 000 000 000 грн (1.3 млрд — Луганська область та 2,5 млрд Донецька область). Фізично вони знаходились на єдиному державному скарбничому рахунку. Але розпоряджатися ними мали право лише Донецька та Луганська міські ради. Гроші були заморожені до тих пір, поки я з трьома іншими народними депутатами — Максимом Єфімовим, Артуром Герасимовим та Олегом Недавою, не розробили законопроєкт, який законом дозволив ці кошти передати до Донецької та Луганської обласних ВЦА тільки для використання на інфраструктурні проєкти на території цих областей. Закон було прийнято, кошти перейшли на розпорядження до обласних ВЦА, які й наймали підрядників. За цей кошт у співфінансуванні з районним бюджетом у розмірі 10% було відремонтовано не тільки опорну школу, але й дитячий садочок “Теремок”.
Своєю чергою я часто їздив та їжджу на об’єкти будівництва, бо відчуваю відповідальність перед людьми й про це вже знає вся область. Ось, наприклад зараз у Волновасі будується великий стадіон за 27 000 000 грн. Коштом вищезазначеного фінансування, з якого було залучено 22 000 000 грн та додатково по 2,75 млн грн додали Волноваська ВЦА та районна рада, але замовником тут так само виступає Донецька обласна ВЦА. Вони проводять тендери, вирішують хто переміг, контролюють хід виконання робіт тощо.
Дмитро Лубінець під час інтерв'ю з журналістами Волноваха.City
Ходять чутки, що ви хотіли захопити ТОВ “Донбаскераміка”. Як це прокоментуєте?
— Річ у тому, що я дійсно написав декілька депутатських звернень щодо ТОВ “Донбаскераміка”, яке є французьким підприємством. А закінчилося це тим, що посол Франції, коли був у колишнього президента, через ці звернення напряму заявив, що Лубінець хоче рейдерські захопити підприємство.
Ці звернення стосувалися декількох речей:
- Коли це підприємство заходило на територію Волноваського району, у 2005 році, було підписано інвестиційний договір, по якому це підприємство ввезло до України понад 100 автомобілів без сплати митних зборів, при умові, що вони за свій кошт будують свою залізничну гілку до Волновахи, щоб не розбивати дороги вантажівками, а возити каолін вагонами.
- Вони проводять газову гілку до родовища.
- І найголовніше, вони відкривають завод по збагаченню каоліну, на якому працюватимуть не менше ніж 80 осіб. Тобто для нас це 80 робочих місць, які дозволять прогодувати 80 родин. Це податкові надходження до району.
Ви думаєте щось було зроблено? Нічого. Що вони роблять:
- Вони отримали це родовище.
- Вони їздять вантажівками, кожна з яких у середньому важить приблизно 60 тонн та розбивають дороги.
- Вони не платять місцевого податку майже нічого.
- В них офіційно працює 10 осіб і все.
Вони привезли каолінову глину до Волновахи вантажівкою, звідси повезли в порт, з порту все повантажили на корабель, кораблем повезли в Італію, Іспанію, Грецію і там її переробили.Вони там заробляють. А тут вони просто використовують наші ресурси.
Коли я там підняв це питання, мене просто звинуватили в тому, що я хочу "рейдернути" іноземне підприємство. Після цього в нас були круглі столи, під час яких вони зобов’язувались 1,5 мільйона виділити на будівництво дороги й зробити 2 км дороги від Іванівки до Волновахи за свій кошт, хоча 2 км дороги насправді вартує від 20 000 000 грн. Ніхто нічого не зробив. Схожа ситуація виникла і з насіннєвим заводом, з яким зараз проходить судовий розгляд.
Як ви ставитеся до хейтерів у Facebook?
— Ви знаєте, я принципово не читаю коментарів у Facebook. Але мої помічники періодично скидають мені скріншоти на їх погляд найцікавіших з них, на які на їх думку я маю звернути увагу, щоб розуміти відношення людей до своєї діяльності. Звісно мене тролять через лавочки. Деякі люди не розуміють чому я приділяю їм таку увагу. Справа ж не в лавочках, а у моєму відношенні до мого рідного міста. Я ж не роблю це як народний депутат, я це роблю від душі, просто як місцевий мешканець. Таким чином я намагаюся показати, що кожен з нас може робити гарні справи для свого міста, нехай навіть маленькі, просто це потрібно зробити не у коментарях у Facebook.
Я дуже люблю своє місто та відчуваю, що я їду додому, саме тоді, коли їду до Волновахи. Тому я хочу, щоб в майбутньому саме на нас рівнялися інші міста.
Що потрібно для того, щоб життя в Україні стало кращим?
— Я щиро вважаю, що діти — наше майбутнє. І якщо ми хочемо змінити країну, ми повинні починати з дітей. Це мій принцип роботи і його деякі люди не підтримують, наприклад мої колеги. Вони кажуть : “Навіщо ти займаєшся дітьми, якщо вони не голосують. Голосують бабусі, займайся ними”. Я кажу, що різниця між нами така, що ви політики, а я себе політиком не вважаю, я вважаю себе державним діячем. Ви знаєте в чому різниця? Політик завжди думає про вибори та всі свої рішення приймає через призму того — чи принесе йому це додаткові голоси чи ні. Я ж виходжу не з того, що краще мені, а з того, що краще для країни. Так ось чому я займаюся дітьми — через 5-10-20 років нашу країну змінюватимуть наші діти. Але нам потрібно зробити всі умови для того, щоб вони бачили, що держава про них піклується. Якщо садочок, то теплий, щоб дах не протікав, з вікон не дуло та був хороший дитячий майданчик. Якщо казати про школи, то я буду робити все можливе, щоб через 10 років у всіх школах був якісний ремонт, все необхідне обладнання, як у п’ятій школі й ми поступово до цього йдемо. В усіх школах мають бути поміняні вікна, нормальні дахи та системи опалення. У 49 школах Волноваського району ми вже повністю замінили вікна. До кінця наступного року всі школи будуть з новими вікнами і наступним кроком для нас стане оновлення систем опалення та наповнення шкіл новим комп’ютерним обладнанням.
Також в дітей має бути можливість займатися в умовах сучасного інтерактивного світу. Чому я і почав дарувати школам ноутбуки й проєктори. Поряд зі школою мають бути спортивні майданчики та мініфутбольні поля. Чому саме упор на футбол? Тому що це наймасовіший вид спорту, про що говорять і статистичні дані. Зараз ми будуємо універсальні спортивні поля для занять усіма видами спорту. Таке поле ми вже побудували у Валер’янівці, наступне будується у Волноваській ЗОШ №2.
Інші проєкти, які ми розпочали, ми доведемо до кінця вже у найближчі роки — це реконструкція скверу, центральної частини міста та Літнього парку. Мені б хотілося ще і з водогоном розв'язавати проблему, але ми зіткнулися з тим, що на одній стороні міста за водопостачання відповідальне комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” і ми не можемо туди залучати кошти, а на іншій стороні це підприємство, яке входить до структури Укрзалізниці і я зараз працюю над тим, щоб вони свої мережі передали місту і тоді в нас з’явиться можливість сюди вкладати гроші.
Якщо в людини є ідея та бажання зробити добру справу для свого населеного пункту, чи можна отримати фінансову підтримку від народного депутата?
— Мене дуже тішить, що діти, які перемагають в моїх вікторинах потім їдуть до Києва або на Західну Україну. Дорослі люди також беруть участь в таких проєктах як “Змінимо свій населений пункт та Україну разом”. Взяти участь в цьому проєкті може кожен, якщо у вас є бажання щось змінити у своєму населеному пункті та команда, яка вас в цьому підтримує. Для вашої ініціативи я можу придбати вам будівельні матеріали, а ви власними силами побудуєте те, що вам потрібно. Нещодавно вийшла стаття про такі дві ініціативи які було реалізовано у Вільному командою Олени Конюшок. Як приклад, вони приходять з проєктом, кажуть дайте нам 10 000 грн, ми поставимо 10 лавочок. А хтось приходить — дайте нам 10 000 грн і ми поряд зі своїм будинком поставимо 2 лавочки. Я не можу виділити 10 000 грн на 2 лавочки, які куплять в магазині, бо за ці самі кошти люди роблять їх 10 власними силами. Наймасовіший проєкт в рамках “Змінимо свій населений пункт та Україну разом”, в якому об’єдналися 100 людей, проходив у Мелекіне. В них уздовж села стоїть 150-метровий бетонний паркан. Мешканці звернулися до мене з проханням купити різної фарби на 7 000 грн, щоб його розфарбувати. На розпис вийшли пів села, найменшому учаснику акції було півтора рочка, а найстаршій - 82 роки.
На мій погляд, це дуже корисні проєкти, які вчать людей не боятися проявляти ініціативу, піклуватися один про одного, бо позитивні зміни у наших населених пунктах залежать тільки від нас самих.
