Військовослужбовець з Волновахи Ігор Єриш пройшов Маріуполь, полон в Оленівці, ув'язнення в росії... Проте 24 січня 2024 року його не стало. Того дня військово-транспортний літак Іл-76, на борту якого перебували 65 українських військовополонених, серед яких опинився й Ігор, впав у Бєлгородській області. Його дружина Каріна дізналася про загибель чоловіка з новин.
"Він сміливий. Це перше, що я можу про нього сказати"
Ігор Володимирович Єриш народився 29 жовтня 1983 року у Волновасі. Працював на залізниці. У 2015 році пішов добровольцем — служив танкістом. Коли почалося повномасштабне вторгнення, його підрозділ направили до Маріуполя, на "Азовсталь". Він служив у складі 56-ї мотопіхотної бригади.
Також за її словами Ігор був дуже хорошим та люблячим татом. У їхній родині ніколи не було брехні.
"Він чесний. Що б не траплялося в житті, він завжди мав сміливість казати правду. Ніколи не приховував своїх почуттів — ні до мене, ні до кого".
Останній дзвінок з "Азовсталі"
Навесні 2022 року, коли Каріна з дітьми вже виїхала з Волновахи, Ігор зателефонував. Це було в кінці квітня.
"У нас з ним така дивна розмова була. Начебто він розумів, що там відбувається і як воно буде", — згадує вона.
Він заліз на найвищу точку, щоб спіймати зв'язок. Сказав, що це, мабуть, останній раз. Розмова тривала хвилини дві — і обірвалася.
Після цього — тиша. Єдине офіційне повідомлення, яке отримала Каріна: чоловік значиться безвісти зниклим.
Роки надій та пошуків
Те, що Ігор живий і перебуває в полоні, Каріна дізналася не від державних органів та структур — власними зусиллями, через зв'язки знайомих.
Спочатку вона знайшла його в Оленівській колонії, де в липні 2022 року стався вибух у бараку з українськими полоненими.
Каріна знайшла свідків, які підтвердили що Ігор дійсно був там. Після вибуху списки загиблих з'явилися не одразу — і його прізвища серед них не було.
Пізніше жінка дізналася, що її чоловіка перевезли на територію росії та тримають у в'язниці в місті В'язники Владимирської області. Родина робила все можливе, аби сконтактувати з чоловіком: писали листи, шукали канали передачі. Вже після загибелі Ігоря Каріна дізналася від людини, яка перебувала з ним в ув'язненні, що листи йому не передавали. Усі ці роки він не знав, що його шукають.
24 січня 2024 року
Каріна знала, що готується обмін. Конкретної дати сім'ям не повідомляли — лише що "має відбутися найближчим часом".
У ніч перед цим, за словами переживших полон, до камер прийшли, назвали прізвища і вивели людей.
“Їм дали речі, нічого не пояснили”, — розповідає жінка з посиланням на свідків.
Вранці 24 січня 2024 року в Бєлгородській області впав російський військово-транспортний літак Іл-76. Про те, що Ігор був на борту, Каріна дізналася зі списків загиблих — вже після того, як вони з'явилися публічно.
За офіційними заявами ГУР, того дня справді мав відбутися обмін військовополоненими. Українська сторона виконала всі домовленості й доправила російських полонених на обумовлену точку. Однак, як зазначили в ГУР, українську сторону не було повідомлено про необхідність забезпечення безпеки повітряного простору в районі Бєлгорода у визначений час — як це робилося під час попередніх обмінів. Хто перебував на борту і в якій кількості — розвідка підтвердити не змогла.
Генштаб ЗСУ своєю заявою того дня фактично визнав, що відстежував військово-транспортні рейси до Бєлгорода у зв'язку з посиленням ракетних ударів по Харківщині. В ГУР припустили, що інцидент міг бути спланованою провокацією росії з метою дискредитації України та підриву міжнародної підтримки — аналогічно до трагедії в Оленівці 2022 року. Офіційного висновку про причини катастрофи та відповідальність сторін досі не оприлюднено.
Каріна знає про всі ці версії та офіційні заяви.
"Я не вірю, що наші спеціально це зробили, — каже вона. — Я впевнена, що вони не знали, що там наші хлопці. Як би боляче це не було нам, сім'ям, визнавати".
За словами жінки, попри широкий розголос у ЗМІ, ця катастрофа досі майже невідома широкому загалу.
"Ніхто не знає про цей літак. По місту ходиш — геть ніхто не знає", — каже Каріна.
Три пакетики
Ігоря поховали на Черкащині, де живе родина.
Каріна згадує як напередодні наполягла на тому, щоб поїхати до моргу, — хоча їй не дозволяли.
Три роки Каріна приховувала правду від доньок. Вони думали, що тато живий, що "все добре". Дізналися про його загибель лише тоді, коли привезли останки й через кілька днів відбулося поховання.
Зараз вона каже, що замовчувати правду перед дітьми, навіть з нібито благою метою, було її великою помилкою.
"Якщо це комусь допоможе — краще казати одразу. Не приховувати. Наші діти виросли в ненормальній ситуації. Вони сильні. Але краще все одно говорити правду".
Редакція "Волноваха.City" висловлює глибокі співчуття Каріні, донькам Ігоря Єриша та його родині. Світла пам'ять захиснику.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
