Анна Біцулова працювала до війни у Волновасі адвокатом. Успішна жінка, яка має родину і двох дітей, змушена покинути рідну домівку та шукати прихисток. Ії будинок знаходиться в районі "ПМК" у Волновасі. Саме сюди прилетіли перші снаряди. Жінка розповіла про перші відчуття і думки на початку війни.
Далі пряма мова Анни.
Мені 40 років, жила у Волновасі, маю родину: чоловіка та двох дітей 15 років та 6. 28 лютого ми були змушені виїхати з Волновахи у Луцьк. Я працювала адвокатом, вирішувала соціальні питання: сімейні, земельні, успадкування. 24 числа, як і вся Україна ми прокинулись від вибухів, які були в районі нашого міста. Потім 25 вже їх чути було дуже близько, тому що ми розташовані поблизу так званої "ДНР". Сподівалися на швидке вирішення конфлікту, але з кожним днем ця надія згасала. 25 ми зранку прокинулись та увімкнули новини, бачимо що відбувається у великих містах України, але ніхто так не думав, що буде саме так.
Перші прильоти по Волновасі: відео
Я взяла роботу на дім. Думала, що вже в понеділок піду на роботу і будемо далі жити звичайним життям, але зникло світло, ми відчували вибухи все ближче і ближче. В п'ятницю ввечері відкрили підвал, ми знесли теплі речі. Прибрали там місце, знесли стільці щоб сидіти. Першу ніч з п'ятниці ми вже провели в підвалі. Зранку до 6 години було якби тихо. Ми піднялися додому приготували їжу. Газ ще був, але дізналися що в нашому районі газові труби перебиті. Перший приліт був в районі автостанції і там наш район "ПМК"....
"Там вже згоріли будинки, ми знали зі світлин у місцевій групі. Ми вважали день, два і все скінчиться. Потім ще чотири доби ми вимушені були бути в підвалі. Ми піднімалися тільки на перший поверх, щоб отримувати повідомлення та зателефонувати друзям, родині, повідомити що ми живі. Можливо б, якщо не було дітей ми би іще терпіли щось, але розуміючи, що діти чують ці вибухи. Маленька Марта, мі її відволікали там грою на телефоні і там розмовами так вона менше переживала, а от підліток 15-річний він вже сприймає це як доросли, його це ж теж турбувало. Був такий час коли било дуже поруч.
Автостанція у Волновасі
Ми чули як їздить танк, таке шуршання. Я думала, що це мав бути гуркіт, але ні, вони дуже тихо ходили. Ми не могли вийти тому що був бій, зачистка, піхотний бій. Тому було дуже страшно. У нас на під'їздах такі металеві двері з кодовим замком, від вибуху їх вибило і ми вже закривалися металевою палицею, бо переживали що до нас могли зайти і розстріляти. У нас були три родини з маленькими дітьми. Був приліт біля нашого під'їзду. там де ми вішаємо білизну, це було дуже відчутно. Підвал був прямо біля цього місця. Трясло землю просто. Я зрозуміла, що заради дітей я більше не можу так"...
