Чому деякі люди кажуть що Донбас потрібно було віддати ще у 2014-му та чому це не спрацювало б, розповіла психологиня з волноваським корінням Тетяна Зеркаль у своєму Instagram-блозі. (Далі — пряма мова)
— “Треба було віддати Донбас”. Якщо Вам боляче від цих слів, то цей пост саме для вас.
Наразі я перебуваю у реабілітаційному центрі в статусі психолога. Однією з локацій у цьому центрі є місце, де всі охочі можуть плести сітки для ЗСУ. І в один вечір я вийшла на прогулянку та завернула до сітки. Серед людей, що плели були кияни, кримчани та донеччани. І я, людина що живе між двох світів: Київською та Донецькою областями.
Це було зі мною з мого народження: я жила та навчалася у Волновасі, кожне літо їздила до бабусі у Київську область. Всі революції в нашій країні відкликалися у моїй сім’ї, серед моїх друзів та знайомих. Вони поляризували моє оточення.
У 2014 я поїхала до Києва, батьки лишилися у Волновасі. І за ці вісім років поляризація дісталася самого серця моєї родини. Вплив пропаганди з боку росії, нерозуміння зі сторони “мирної України”, таврування по типу “самі винні” здавалося, що люди залишалися з бідою на одинці. Це давало гарний ґрунт для сумнівів. А сумніви — це місточок до маніпуляцій. А образ “росії, що готова прийняти в обійми всіх, кого лишили, захистити”, то і був основне посилання для маніпулювання.
І я стала помічати як мої київські настрої стали протилежністю настроїв, про які комунікував мій батько. Признаюсь, мені було лячно. Я відчувала, як втрачаю зв’язок. Ізоляція, втрата віри — це ще один інструмент, який працював не на користь України.
Та коли ми плели сітки та жінка з Донеччини розповідала історію 2014 року, я відчувала багато спільного у розумінні тієї ситуації. І коли ми заговорили про події минулих 8 років, я зрозуміла, що маю інші переконання. Вона сказала, що краще б уже віддали окуповані території, щоб не було війни. І я відчула, як це зачіпає мене. Моя перша реакція була обурення, але згодом я зрозуміла ці слова. Це було про втому вій війни. Бажання зупинити цей жах і бажання припинити війну.
Але реальність така, що це б не допомогло. Домовитися з терористами, агресорами не можливо. І зараз, на відміну від 14-го, чітко зрозуміло, хто є хто. Тоді росія використовувала тактику розмиття, створення хаосу, недовіри та прикидалася братом.
Цей пост про порозуміння. Коли ви почуєте таке, зупиніться та згадайте мої слова. Ви ж також вже знаєте, що таке втома від війни. Помножте це на 8 років. Віднайдіть співчуття. Поділіться своєю вірою. Порозуміння — це єдиний інструмент, що допоможе зламати ізоляцію, яка створювалася роками.
І пам‘ятайте, кожен має свій унікальний досвід і має право на час, на переосмислення. Будьмо чуйними один до одного.
