30-річний Ілля Пономаренко з Волновахи за кілька років здолав шлях від працівника газети "Наше слово" до другого по популярності українського дописувача Twitter для англомовної аудиторії. Про своє життя чоловік розповів Українській правді.
Пономаренко має 1 мільйон 200 тисяч підписників. Серед них дипломати, посли та закордонні аналітики, які висвітлюють війну в Україні. Знайомі чоловіка жартують, що його Twitter другий по популярності в Україні після Володимира Зеленського, в якого 6 мільйонів 463 тисячі підписників.
Життя у Волновасі
“Я народився, жив у Волновасі та її околицях 24 роки, не враховуючи п'яти років навчання в Маріуполі. Волноваха починалася, коли в кінці 19-го століття з'явилася маленька залізнична станція. Вона з'єднала металургійні заводи Маріуполя та Юзівки, на місці якої виріс Донецьк. Усі дитячі спогади пов'язані зі звуками залізниці. Я йшов пішки до школи й назад два кілометри під стукіт коліс і гул вагонів. В класах, під час уроків, також було чути ці звуки. Доля Волновахи залежала від "желєзкі". В іншому вона була непримітним райцентром”, - розповів Ілля.
За словами чоловіка Волноваха сильно змінилася за останні роки, бо в місто пішли інвестиції, почав розвиватися бізнес, будували дороги.
“Коли я приїздив, казав: "Ніфіга собі! Тепер тут можна стейк замовити, як у Києві". Все чудово було. У порівнянні з північною частиною Донбасу Волноваха мала чудовий вигляд. Не дарма наші військові називали її "Волно-Вегас". З неї робили "вітрину Донбасу": туди приїжджали люди з окупованого Донецька, щоб зняти пенсії, купити українські продукти”, - каже чоловік.
Спогади про Донське та Маріуполь
У 2014 році Ілля разом з родиною переїхали в Донське.
“Більшість людей у нас ніде не були. Моя мати, чиновниця пенсійного фонду, вперше потрапила за кордон, до Польщі, років у 50. У класі 10-му, я раптом подумав, що не хочу такої ж долі, як у всіх. Почав вивчати англійську. Спробував вступити до Харкова та Донецька, але в результаті опинився в Маріуполі”, - згадує чоловік.
Ілля вважає, що все що зараз є в його житті, сформоване революцією та війною.
“Коли після Майдану пішла історія з Донбасом, у Маріуполі було дуже "весело". Барикади, спалене управління міліції, пограбовані арсенали СБУ. Місто знаходилося в ізоляції, поки його не звільнив "Азов". У ті місяці я читав британське ВВС. Там були рядки: "Якщо ви є очевидцем подій на Донбасі, будь ласка, зв'яжіться з нами". Я написав, мене почали запрошувати на радіоефіри світової служби. Я розповідав, що бачив, і так поступово увійшов у світ англомовної журналістики”, - розповідає Ілля.
Ілля ПономаренкоФото: УП
Робота в газеті “Наше слово”
Після закінчення університету у 2015, чоловік повернувся до Волновахи та отримав запрошення працювати у місцевій газеті “Наше слово”.
“Газета – це голосно сказано. Пару аркушів із кросвордами та оголошеннями. Я пішов на мінімальну зарплату, щось на кшталт 1200 гривень. Про ту роботу в мене насправді добрі спогади. Колектив був прикольний. Але провінційне ЗМІ – це весела тема. Як там формується номер? Дивимось календар – що у нас сьогодні, день тракториста? Та-а-ак! Бери машину, їдь у село Златоустівка! Напиши щось про трактористів. І я їхав. Паралельно заводив знайомства з військовими, напрошувався до прифронтових сіл. Тоді були перші спроби репортажів про війну”, - ділиться чоловік.
Ілля пропрацював в газеті недовго, захотів кращого життя та покинув місто зі 100 доларами в кишені до столиці. Зараз чоловік працює у виданні "Kyiv Post".
Twitter та російська пропаганда
У Twitter Пономаренко з 2011-го року. Шкодує що раніше не почав активно вести свої соцмережі.
“У мене було небагато передплатників. Пам'ятаю, як страшно тішився, коли їх стало 10 тисяч. Невелике зростання було, коли до 24 лютого країна скочувалася в цю драму з війною.
Мій Twitter став таким популярним, напевно, тому що ми з редакцією не розгубилися в момент повномасштабного вторгнення. Хоча я мав побоювання, що можемо розгубитися.
Вийшло так, що я вперше в житті не спав десь 60 годин поспіль. Постійно щось писав у Twitter. Першого дня я мав 100 тисяч підписників, наступного – 300 тисяч, потім – 500. Мільйона досяг десь за півтора тижня”, - згадує Ілля.
Спочатку журналіст постив твіти з новинами, в які додавав особисті емоції та осмислення. Коли закінчилася гостра фаза вторгнення, почав робити ставку на спілкуванні та діалозі з аудиторією.
“Важливим є особистий контакт між тобою і, як я люблю казати, якимось Джо з Оклахоми. Географія читачів широка: переважно США, Європа, трохи Азії, ще менше Африки. Росіяни теж є, але їх обмаль. Тролів дуже багато.
Ботоферми просувають тезу, що особисто я та всі українці – нацисти. Причому це пишуть цілком "живі" люди, псевдожурналісти з великою кількістю підписників. У їхніх аргументах немає нічого раціонального. Головне – заплямувати, дегуманізувати українців”,- ділиться чоловік.
Ілля ПономаренкоФото: УП
За словами Іллі на Донбасі залишається великий відсоток людей нездатних переглянути свою думку на підставі того, що побачили на власні очі.
“Наведу особистий приклад. У мене є батько, з яким я багато років не спілкуюсь. І ось він сидить тепер під Волновахою, боїться трапитись на очі військовим РФ, щоби не потрапити на фільтрацію. Що робитиме далі, незрозуміло. Роботи немає, майбутнього також. Але "все чудово, не треба платити за комуналку". Росія все одно "молодець".
Моя мати після всього цього шоку з Волновахою, Маріуполем свою думку про рф кардинально змінила. Зараз вона живе під Києвом і скаржиться: "Подивися, що ці буряти з нашою Бучею зробили!".
Через тих, хто не сприймає очевидне, серед наших військових на Донбасі є така історія: "І навіщо ми за них воюємо?!" Мені такі розмови завжди доводиться обривати. Кажу їм: "Я теж місцевий. Ви не за них воюєте. Ви за нас воюєте. Ми – майбутнє. Вони – минуле".
Ілля ПономаренкоФото: УП
Там, де багато туману війни, з'являється величезний простір для пропаганди та всіх "корисних ідіотів". Вони пишуть: "Україна програє, тому що Росія зайняла Сєвєродонецьк". Доводиться пояснювати, що це, грубо кажучи, менше пів відсотка території, захопленої за величезну кількість часу. Це дуже схоже на перемогу Кремля?
Моє завдання, завдання ЗМІ та всіх нас – пояснювати умовному другу Джо з Оклахоми, чому його податки йдуть на те, щоб ми отримали гаубиці або HIMARS. Тому, що саме така зброя допоможе зупинити, перемогти росію. І якщо її не перемогти, постраждає решта світу”, - підсумовує Ілля.
