Центральне територіальне Управління Національної гвардії України систематично публікують спогади своїх військовослужбовців про бої у Волноваському районі. Цього разу журналісти Волноваха.City обрали для вас три цікаві історії.
Роман
РоманФото: Центральне територіальне Управління Національної гвардії України
Роман був командиром зведеного взводу бійців Національної гвардії України, який виконував завдання у Волноваському районі. За словами офіцера російські війська намагалися прорватися на Волноваський напрямок ще за тиждень до масових атак. Їх стримували сили 53-ї бригади ЗСУ. 24 лютого, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, російська армія вперше вдарила двома крилатими ракетами по Вугледару.
“Після перших прильотів ми зібрали увесь особовий склад, боєприпаси та речі. Отримавши бойові задачі, ми зайняли позиції, об’єдналися із силами ЗСУ та продовжили відбивати атаки росіян на напрямку Вугледару та Мар’їнки. На початку березня отримали розпорядження – обороняти Волноваху. Наш особовий склад був посилений новоприбулими бійцями та лінія нашої оборони розширилася. Усі три місяці нашої ротації ми виконували завдання із захисту та оборони населених пунктів на Донеччині”, – розповідає Роман.
Нацгвардієць каже, що для багатьох бійців ця ротація стала першою.
“Під час виконання спільних бойових завдань під одним з населених пунктів було взято в полон двох російських танкістів. З великої колони, що налічувала понад 300 одиниць техніки, серед якої нараховувалося близько 70 танків, в живих залишилися тільки вони. Наші знищили майже всю техніку, зупинивши прорив російських сил на Донеччині. Свою присутність полонені росіяни пояснювали за підготовленим сценарієм: куди їдуть – не знали”,- розповідає чоловік.
За словами офіцера головним завданням нацгвардійців було не допустити просування ворожих сил.
“Ми зайняли вулицю у Волновасі та пробули там два дні – спочатку нас щільно накривали “артою”, а потім розпочалися вуличні, “автоматні” бої. Ми отримали команду відійти, тому що місто вже майже перебувало в оточенні. У цей час росіяни слідкували за рухом особового складу за допомогою дронів та здійснювали обстріл з реактивних систем залпового вогню “Град”. Броньованим КРаЗом ми змогли евакуювати мирних людей у безпечне місце”, - розповідає Роман.
Вглиб області росіянам просунутися не вдалося – артилеристи швидко відкинули їх назад.
“Вихід в нас один – лише перемога”, - впевнений офіцер.
Юлія
ЮліяФото: Центральне територіальне Управління Національної гвардії України
Юлії лише 21 рік і це була її перша ротація в район проведення операції Об’єднаних сил. В коледжі завершила навчання за фахом “Фельдшерська справа” та одразу пішла служити за контрактом до лав Національної Гвардії. На момент повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ вона несла службу на одному з блокпостів в районі Вугледара.
"На ранок 24 лютого біля нашого блокпоста зупинилася легкова автівка, у ній знаходилася поранена жінка – тікаючи від російських обстрілів вона отримала поранення в ногу", – згадує Юлія.
Надавши першу медичну допомогу постраждалу направили в лікарню.
"Тривалий час говорила мамі, що все добре, годують смачно, займаюся спортом, бігаю, тому й захекана весь час. Не хотіла аби мама за мене переживала", – жартує Юлія. Згадує, що перші тижні під час обстрілів було страшно, але не за себе – боялася, що може не встигнути допомогти, якщо хтось постраждає.
За кілька тижнів дівчина почала допомагати цивільним та військовим, чергуючи в одній з лікарень.
"Зазвичай прибували люди з осколковими пораненнями ніг, рук та тулуба. До цього звикаєш – твої дії вже відточуються до автоматизму і ти точно знаєш що потрібно робити", – говорить Юлія.
За словами жінки найважче їй було, коли привозили поранених дітей.
"Пам’ятаю, як з Вугледару прибули поранені діти. Я везла хлопчика, якому не було й 10 років. У нього була поранена ніжка. Побачила як він починає втрачати свідомість через крововтрату. Накласти джгут було нічим, тому я зняла з шиї шарф та з усієї сили перетисла ногу вище рани, аби зупинити кров”, – згадує медикиня.
Дівчина сподівається що це не остання її ротація, бо планує врятувати якомога більше людей.
“Росомаха”
Антон "Росомаха"Фото: Центральне територіальне Управління Національної гвардії України
“Росомаха” - це позивний гвардійця Антона. Про нього кажуть, що у Волновасі, під час найзапекліших боїв, він ніколи не піддавався емоціям та завжди надавав практичну і психологічну допомогу побратимам.
“За весь час російсько-української війни росіяни ніколи не давали реального зеленого коридору мирним мешканцям. Моє завдання було тісно пов’язане з організацією евакуації цивільних мешканців. Забезпечити евакуацію цивільних можна було тільки вигравши час, воюючи за кожен метр, як тільки можливо довго не допускати окупантів в місто та уповільнити їх просування”, - каже чоловік.
Побратими розповідають, що в Антона “дар” відчувати момент крайньої небезпеки.
Антон з побратимомФото: НГУ
“Після розвідки ми повертались на базу. Мій брат по зброї одягнув бінокль аби подивитись чи привели ми за собою російський хвіст. Почало щось шуміти у небі, а це означає що треба ховатись. Я побачив, що у нього просто заплутався бінокль з ременем до АК. Він стояв під вікном не міг залізти на 1 поверх за стіну. Я взяв його за шкребки та підтягнув до себе у квартиру. Мить: і там де щойно стояв мій побратим — прилітає міна”, - згадує Антон.
Підрозділ Національної гвардії Антона, разом із бійцями ЗСУ понад 4 місяці стримували навалу російської армії на оборонних рубежах Волноваха — Велика Новосілка.
