24 лютого 20-річна студентка Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Оксана Носич була вдома, у Волновасі. Як рятувала своє життя під обстрілами російських загарбників дівчина розповіла в рамках проєкту “24 історії після 24 лютого” для ГО “Вісь”.
Довідка. Проєкт “24 історії після 24 лютого” - це відеорозповіді жінок, які жили в окупації, ховались у підвалах, під обстрілами виїздили з рідних міст та знайшли свій другий дім у Вінниці.
“Всі на підлогу”
Перший день повномасштабного вторгнення Оксана запам’ятала на все життя.
За словами дівчини 24 лютого у волноваських продуктових магазинах були великі черги, деякі люди вже починали виїздити з міста.
“Автівки, яки виїздили з міста були переповнені речами та людьми. А ми гадали, що через один якийсь вибух виїздити не потрібно, думали, що все скоро скінчиться. Наступні дні були страшніші. Нам довелося спуститись у підвал”, - говорить дівчина.
Вони з родиною жили у підвалі свого будинку понад тиждень. Там, у маленькому приміщенні, перебувало 7-8 людей.
“Ми намагалися не впадати у відчай, старалися жартувати та навіть відсвяткували День Народження мами та моєї сестри. Але в якийсь момент стало дуже лячно. Раніше ж було як — бахнуло, секунд 15-30 і чутно вибух десь далеко… Але швидко це скінчилося — почало “прилітати” одразу, та ще й хаотично, бо ми не розуміли треба бігти в підвал чи ні. Тому вирішили просто з нього не виходити. Тільки тато виходив готувати їжу на багатті під обстрілами. Кожного дня ми чекали коли прилетить і в наш дім, бо він стоїть недалеко від поліції, ДСНС та школи, неподалік також розташовувалися військові”, - розповідає Оксана.
Родина Носичів більше не могли чекати на смерть. Вони не знали що відбувається у місті (бо не було зв’язку та інтернету), тож вирішили пробувати втікати. Так вони опинилися у Волноваській районній лікарні.
“Ми знали, що звідти евакуюють. Коли ми бігли до лікарні, почався сильний обстріл. Насправді я думала, що ми не добіжимо… Коли прибігли, побачили багато людей, які не хотіли евакуюватися, боялися, що їх можуть вбити.
В той вечір обстріляли лікарню. Я не знаю з чого обстрілювали, але гупало дуже сильно… Я вже прощалася з життям. Але все обійшлося, а вранці приїхали тероборонці та запропонували евакуацію. Сказали, що сусіднє село, Валер’янівку, дуже обстрілюють, тому вони не можуть дати 100%, що зможуть нас вивезти. Ми вирішили ризикнути та спробувати виїхати, бо загинути можна було будь-якої хвилини: або залишаючись на місці, або під час евакуації, коли окупанти відкривали вогонь по колонах автівок", — розповідає Оксана Носич.
За словами Оксани дорога дійсно була непростою, з пробитим колесом та пересадками. Але все ж таки вони доїхали до Покровська. З речей в родини була валіза з документами, грошима та аптечкою. Також встигли прихопити якийсь одяг та кросівки.
З одягом та іншими речами родині допомогли волонтери. За словами Оксани волонтери — це неймовірні люди, які можуть дістати що потрібно за кілька годин.
