86-річна жителька Новопавлівки Зинаїда Холоша вимушена вдруге переживати жахи війни. Каже, ця війна набагато жорстокіша ніж Друга світова. Спогадами про війну, голодомор та евакуацію жінка поділилася з дослідницями етнолабораторії “Баба Єлька” у Кропивницькому.
Від смерті врятувала корова
Родина Дерев’янків-Холош евакуювалася до Кропивницького наприкінці лютого, рятуючись від російського “звільнення”. Анатолію Холоші, сину Зінаїди, довелося втікати з сім’єю після прямого потрапляння снаряда в його будинок. Сама Зінаїда, разом з іншою частиною родини, якийсь час ховалася в підвалі багатоквартирного будинку, а потім наважилися під обстрілами виїхати з міста.
Жінці довелося пережити дві війни – Другу світову і сучасну російсько-українську. Під час Другої світової її батька мобілізували з Донецька, мама з чотирма дітьми пішки йшла 60 кілометрів у село Новопавлівку – це все, що пам’ятає бабуся Зіна, якій тоді було чотири роки. Згодом їхня родина пережила голод 1946-47 років, але від смерті врятувала корова.
– Вивозили все, не можна було нічого взяти. Ми були дітьми, збирали колоски на полі. А “об’єжчик” був, на байдарці їздив конем з батогом і ганяв нас, щоб ми їх не збирали. Ми, дітвора, їли з акації біленьке, маслину, сливи зелені, що попало. Моркву, де яка маленька, бігали по степу... Дітей у селі було дуже багато… А їсти було — нічого. Ото у степу колосочок украдуть, помнуть, заховають у пазуху, а вдома вже ото зварять.
Хліба не бачили, бо його забирали. Вивозили та здавали. В першу категорію все отримувала Москва – наша “сестра”. Там усе було – і м’ясо, і молоко, і сметана. А нам уже що оставалося…
“Як буде там Україна – поїдемо”
Про війну наших днів бабусі Зінаїді довго не казали. Вона зрозуміла що відбувається вже коли діти почали переводити з квартири до підвалу, а потім раптово від’їжджати, коли побачили українських військових, блокпости, потрапили під обстріл градів.
Ось як Зінаїда Холоша відповідає на запитання, яка з них жорстокіша – Друга світова чи сучасна російсько-українська:
“Жорстокіша – оця. Бо вона не об’явлена. Хтозна, кого вона б’є і для чого? А та... Гітлер ішов, щоб захопити увесь світ. Я все бачила: і румунів, і італійців, і німців. Вони хотіли спалити наше село, вже наготували баки із бензином, щоб підпалити хати... Але наші їм завадили”, – згадує Зінаїда.
Також жінка розповіла, що через російську агресію їй довелося покинути все нажите за життя.
“Я покинула вдома усе, приїхала сюди у нічній сорочці. У чому були — в тому посідали в машину. Спасибі людям, дали нам хату в Кропивницькому... Село наше зараз напівзруйноване. Як кидали бомби та ракети, то є побиті хати. Дім у мене там цілий, але возврату немає... Там у нас усе було, і школа була, село здорове. У школі солдати жили довго-довго. Як буде там Україна – поїдемо туди”.
