Євген Павленко у мирному житті був водієм автобуса, який щодня возив на роботу шахтарів. З початком повномасштабної війни чоловік допомагав вивозити людей під обстрілами з Волновахи та був під Маріуполем. Спогади чоловіка зафільмували у Свої.City.
Люди їхали з речами, з собаками та котами
Євген Павленко — водій транспортної дирекції Метінвест Покровськвугілля. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік допомагав в евакуації мирного населення з Волновахи та району. Автобус Євгена стояв на площі у Вугледарі, а військові привозили туди людей.
“У Волновасі йшли жорсткі бої. Під час першого рейсу з нами був заступник губернатора Донецької області. Ми доїхали до Курахового. І один автобус поїхав на Велику Новосілку, а мені сказали їхати з ними на Вугледар. Я питав чи буде супровід — мені відповіли, що немає нікого, а люди чекають. Зв’язку немає, але автобус помітний, тебе побачать.
Евакуаційний автобус ЄвгенаФото: Свої
В центрі Вугледара мене дійсно вже чекали. Метушня. Всі бігають. Хтось дізнався про евакуацію в останні хвилини, хтось вже залишився без нічого… Чоловіки плачуть. Вони до цього самі евакуювали людей на своїх машинах, а тепер в них немає ні машин, ні дому, є тільки родина.
Люди їхали з речами, з собаками та котами. Всі сіли. Людей внесли у списки, всіх перерахували. Вже збирався відправлятися. Підходить дівчина та й каже: “Мені потрібно пів години, щоб зібратися”. Я їй відповідаю, що це не екскурсійний автобус і люди вже чекають на виїзд. На що вона сказала: “В мене двоє дітей на інсуліні. Мені їх зібрати треба. Я не знала, що буде автобус”... Я заходжу в автобус та й кажу, що просять почекати хоч пів години, бо двоє діточок на інсуліні. Всі як один сказали, що почекають”, - згадує Євген свою першу евакуацію.
За словами чоловіка у наступні рейси він їздив самостійно, без супроводу. Зв'язку тоді вже не було, тож від його своєчасного рішення залежали врятовані життя. Зазвичай автобусом їхали всі в повній тиші. Щоб не помічати того, що відбувається довкола, Євген включав музику. Однак, досі згадує, що тоді було дуже страшно.
Євген каже, що тоді за нього дружина хвилювалася, а зараз він хвилюється за неї — кохана з посади бухгалтерки пішла служити в територіальну оборону.
“Вже пройшла навчання та навіть грамоту отримала. Віримо в нашу перемогу! А все решта — прорвемося” - говорить чоловік.
Повне інтерв’ю з Євгеном:
