До повномасштабного нападу росії на Україну Дмитро тридцять років працював гірничим інженером на шахті у Вугледарі, а зараз боронить Бахмутський напрямок зі зброєю в руках. Історію Дмитра зафільмували у Суспільному.
"Вся Україна зараз — мій дім"
Дмитро пішов боронити свій дім у квітні — він мобілізований піхотинець. Строкову служив ще у 1993 році. Набуте тоді вміння поводитись зі зброєю стало у пригоді. Наразі чоловік служить у 24-й окремій механізованій бригаді.
Колишній шахтар визнає: хоч його рідна Донеччина вісім років була плацдармом боротьби з російськими окупантами, до останнього не вірив у велику війну.
"У нас в місті десь пів одинадцяту в лікарню прилетіли дві ракети. Загинули люди, які ішли в лікарню. Тоді вже почув, що війна. Вже почалися військові дії у Волновасі, Маріуполі. Це біля нас — 100 кілометрів. Поступово війна дійшла до нас", — розповідає Дмитро.
Дмитро — один з тих, хто зараз стримує росіян на Бахмутському напрямку. Цілодобова канонада й обстріли тут частина повсякденності.
"Знаходимося на позиції, її укріплюємо. Готовимося, якщо буде прорив, будемо тримати позиції, стримувати ворога. Таке наше завдання. Ситуація міняється дуже швидко", — розповідає військовослужбовець про ситуацію на позиціях.
Його рідний Вугледар тим часом також — одна з найгарячіших точок на Донеччині.
"Міста 70 процентів вже немає. Зараз дім для моєї сім’ї — Львів. Вся Україна зараз — мій дім, де б ми не були", - розповідає чоловік.
ВугледарФото: Національна Поліція
Чекають на Дмитра дружина та двоє синів, які через обстріли виїхали з дому в перші дні війни. Він переконаний: обов’язково обійме їх після перемоги. А поки, каже Дмитро, зробить все, аби наблизити цю мить.
Інтерв’ю з Дмитром:
