Понад 40 років Юрій Шинкаренко день у день приходив до одного і того ж класу Покровської музичної школи, аби навчати дітей гри на інструментах. 24 лютого 2022 року життя чоловіка змінила війна. Про евакуацію, творчість та плани на майбутнє він розповів журналістам Жовті Води.City.
Юрій Шинкаренко - педагог, композитор, музикант та керівник ансамблю народних інструментів. Він може похизуватися здобутками у кожній із сфер своєї діяльності. Як композитор, пан Юрій має публікації у збірниках “Шкільний журнал”, “Музична школа”, “Пізнайко”. Його композиторський портфель включає твори для баяна, гітари, фортепіано, блок-флейти, кларнету та вокальні твори, які неодноразово отримували високі оцінки на міжнародних конкурсах композиторської творчості. У 1988 році Юрій Шинкаренко заснував ансамбль народних інструментів, який отримав звання “народного колективу”.
На сцені під час концерту
Ми зустрілися з Юрієм Олександровичем в концертній залі Жовтоводської музичної школи. На зустріч він взяв з собою баян та нотні збірки власного авторства. Війна внесла багато коректив у життя чоловіка, але не змогла поставити на паузу його творчу діяльність. Адже захоплення музикою та підтримка сім’ї виявилися сильнішими за будь-які перепони.
Про життя до 24 лютого 2022 року
“До 24 лютого було все звично - робота та й годі, - розповідає пан Юрій. - Понад 40 років я працював викладачем в Покровській музичній школі. Все життя в одному класі та в одному колективі”. Педагогічну діяльність чоловік вважає основною і попри численні досягнення на композиторській ниві композитором називає себе невпевнено:
“До композиторства спонукала педагогічна діяльність. Потрібно було робити аранжування для учнів та ансамблю. Тому, перш за все, я - педагог та музикант, а композитор - це відносно”.
Нотні збірки Юрія Шинкаренка
Левову частку життя покровчанина займала робота з ансамблем народних інструментів “Самотня гармонь”.
“Разом з ансамблем ми об’їздили всю Донецьку область, бували в Києві, Хмельницькому, Львові та області, а також в Криму”, - згадує Юрій Олександрович. В репертуарі колективу були як авторські твори, так і українські народні пісні. Неодноразово ансамбль супроводжував виступи хору із сусіднього села Гришине.
Юрій Шинкаренко є членом творчого об'єднання композиторів Донеччини. Колеги-аматори зустрічалися, обмінювалися досвідом та нотами, їздили по області з концертами.
Як змінилося життя після 24 лютого 2022 року
Енергійний та впевнений чоловік замовкає, коли я прошу його розповісти про перший день повномасштабного вторгнення росії на територію України.
“24 лютого згадати важко, - пан Юрій зізнається, що не пам’ятає подій того дня достеменно. - Точно було відчуття шоку від почутих новин, а навколо панувала метушня”.
Юрій Олександрович з дружиною, донькою, двома онуками та онукою проживали на Привокзальній площі Покровська. Щодня спостерігали, як прибувають переповнені автобуси і поїзди з інших міст Донецької області. Натовпи очікували евакуаційні рейси з Покровська:
“Люди приїздили на залізничну станцію на автівках, йшли пішки. Хтось їхав у інвалідних візках, когось несли на медичних ношах”.
Шинкаренки продовжували спостерігати евакуацію з вікна власного будинку та моніторили ситуацію на фронті. Виїздити твердо вирішили в квітні.
“Перші “прильоти” в березні стали повною несподіванкою, адже в місті не було жодних військових об’єктів, - чоловік не міг уявити тоді, що росіяни будуть завдавати ударів по житловим будинкам. - Остаточною краплею став обстріл під час вечері”.
Тоді повз вікно оселі педагога з ревом пролетів снаряд і вибухнув на території депо, що розташоване в 100 метрах від будинку. Не зволікаючи, Шинкаренки почали шукати відносно безпечне місто для проживання своєї немаленької родини:
“Ми стали телефонувати знайомим по всій Україні, щоб визначитися, куди їхати. Найкращий варіант виявився саме в Жовтих Водах. Нам запропонували житло за сплату комунальних послуг, але з умовою, що приїдемо протягом двох днів”.
Вже наступного дня сім’я Шинкаренків їхала в орендованій маршрутці за 300 кілометрів на Дніпропетровщину. З речей взяли найнеобхідніше і були впевнені, що за місяць повернуться в рідний дім.
Про життя в Жовтих Водах та творчість
“Почалося наше життя в евакуації. Шестеро в двокімнатній квартирі”, - вся історія з вуст пана Юрія звучить без драми, а більше з вдячністю та радістю опинитися там, де він є.
Юрій Шинкаренко з учнями до 24 лютого 2022 року
“Мені 65 років і комусь здасться, що можна вже відпочивати на пенсії”, - каже чоловік і пояснює, що робота та творчість - те, що дає йому сили рухатися вперед. Для організації дистанційного навчання з учнями, які опинилися в різних містах та країнах,він звернувся по допомогу до колег із Жовтоводської музичної школи.
“Тут мені дали клас, інструмент та доступ до інтернету”, - підсумовує чоловік. Додає, що все ж прагнув живого спілкування і у вересні вже прийшов з проханням пограти для власного задоволення в оркестрі Жовтоводської музичної школи.
З колегами та учнями в Покровську
Юрій Олександрович користувався кожною нагодою, аби познайомитися з місцевими музикантами:
“Одного разу йшов вулицею і побачив, як музичний колектив виступав просто неба у дворі багатоповерхівки. Я послухав та підійшов поговорити. Згодом мене запросили виступити разом з хором на святі до Дня незалежності України”.
З лютого 2023 року пан Юрій працює у Жовтоводській музичній школі і навчає дітей імпровізації та композиції. Сподівається, що вже незабаром на сцені прозвучить його твір на слова Ліни Костенко “Коли закінчиться війна” у виконанні місцевого хорового колективу. А 2 квітня покровчанин планує провести творчий вечір, де гратиме власні твори і розповідатиме про Донеччину.
Автор: Євгенія Азаді
