Як цьогоріч проходив Панаїр у мешканців Волноваського району у Києві розповіли наші колеги з видання Свої.City.
Про Панаїр від греків Бугаса, Волновахи та Великої Новосілки
Цьогоріч в одному з Київських кафе святкувати Панаїр зібралися греки Надазов’я, які через окупацію зараз знаходяться далеко від рідних домівок. Панаїр — це велике престольне свято, яке святкують у свою дату в кожному селі. А визначається вона зазвичай так: на честь якого святого є церква, у той день і Панаїр.
Наприклад, в селі Бугас є храм Різдва Пресвятої Богородиці Марії, тому Панаїр тут відзначається 21 вересня за старим стилем. Власник кафе Дмитро Ялбуган родом саме з Бугасу. Згадує, що на стадіоні збиралися всім поселенням — співали, танцювали, пригощалися стравами з баранини, влаштовували змагання з національної боротьби — куреш.
“У нашому Бугасі організовували Панаїр підприємці, ті, хто займався фермерством, тримав магазин або, як я, кафе. Збирали гроші, хто скільки може, і купували баранів — для приготування грецьких страв і на приз для переможця в куреші. Останнє свято до окупації я був серед трьох організаторів. Від себе на свято привіз 100 чебуреків”, — згадує він.
Антоніна Димішева до повномасштабної війни мешкала у Волновасі. На Панаїр завжди їздила до батьків в Бугас, вони румеї. Каже, завжди на свято готували кубіте — листковий пиріг з гарбузом та м’ясом.
“Це поєднання дуже смакує. А ще й корисне. Тісто розкочували великими качалками на трапезі — це такий маленький стіл, якраз спеціально для роботи з тістом. Батьки тримали баранців, тому м’ясо завжди було своє, ніколи не купували. А з коров’ячого молока робили напій — айран. З алкоголю — саморобна горілка рахія. Робили здебільшого на пшениці, іноді з додаванням винограду”, — поділилася Антоніна.
До окупації рідного села Дмитро займався родинною справою — фермерством. Потім додалися послуги вантажоперевезення, а у 2019-му Дмитро відкрив придорожнє кафе. Називалося воно “Бузукі”, на честь грецького струнно-щипкового музичного інструмента. В меню: чір-чір — грецькі чебуреки, кубіте або шумуш — пиріг із листкового тіста квадратної форми з м’ясною начинкою, й обов’язково шашлики. До цих страв робили домашню ряжанку та грецький соус. Також традиційні українські страви.
“З дружиною Катериною, яка теж етнічна гречанка, ми познайомилися у Донецьку під час навчання в університеті. Придбали квартиру, працювали, але після окупації міста повернулися в Бугас”, — згадує Дмитро.
Мине 9 років і російська армія родину Ялбуган знову вижене з рідної домівки.
“Ми з “русским миром” жити не хотіли ані в Донецьку, ані в Бугасі”, — відрізав співрозмовник.
Від “Бузукі” залишилися лише стіни, бо в дах було влучання снаряда. Дмитро з дружиною та двома синами спочатку поїхав до Києва, на них там чекав свекор, але і тут було неспокійно. Тому сім’я продовжила свій шлях до Луцька, до знайомих. Пробули на Волині до кінця червня. Старший син закінчив школу, до речі, із золотою медаллю, і Ялбугани повернулися до столиці.
Навесні цього року з давнім другом Спартаком Лазаряном, який до великої війни мешкав у Волновасі, Дмитро вирішив відкрити кафе.
Господарі кафе, в якому святкували Панаїр мешканці Волноваського району у Києві: Спартак - другий зліва, Дмитро - перший справа
“Обрали Гідропарк, тому що його територія мені нагадує селище на березі Азовського моря. Орендували невелике приміщення під кухню і шматок землі, повністю порослий травою. Тому роботи по благоустрою території було багато. Зробили барну стійку, самостійно зварили мангал, придбали меблі, обладнання тощо”, — перерахував він.
На Панаїрі Дмитро пригощав гостей шашликом, кубіте, чебуреками та шурпою. І все це з баранини. У двох чебуреках були сховані монетки. Це теж одна з традицій. Кажуть, що то щаслива монетка. Одну знайшов Андрій Москаленко. Його рідні з селища міського типу Велика Новосілка. Згадує, що і бабуся, і мати завжди при приготуванні чебуреків ховали монетку, але за багато років Андрію жодного разу вона не попадалась.
“Бабуся була непохитна, то не було ніяких підказок. Все було по-чесному, а мені так кортіло знайти цю жадану монетку, і все ніяк. Справа в тому, що я за своє життя жодного разу нічого не вигравав, а от на київському Панаїрі нарешті пощастило, і я, звісно, радію”, — зазначив Андрій.
