Російські окупанти півтора року знищують Вугледар та вбивають його мешканців. Попри щоденні обстріли у місті досі продовжують перебувати люди. Про те як виживають вугледарці розповіли журналісти Радіо Донбас Реалії.
Про життя людей у Вугледарі
“Люди у Вугледарі потребують хліба, смаколиків, чистої питної води, ліків. А ще – мішків для померлих. Такі реалії життя фронтового міста. Підтримують місцевих жителів українські військові та волонтери”, - діляться спостереженнями журналісти.
Серед волонтерів, які привозять місцевим гуманітарну допомогу опинився й Дмитро Артемов.
“Автівка наша трохи “присіла”, але то неважливо. Декілька десятків кілометрів доїдемо. До Вугледара мало хто їздить, – а нам саме туди треба. Треба довезти допомогу, щоб для себе розуміти відповідь на питання, навіщо я лишився тут. Я ж українець, я на своїй землі! Тому вперед, ми це зробимо”, - наснажує знімальну групу волонтер.
Волонтер Дмитро та мешканка Вугледара ВіраФото: Радіо Свобода
Дорога до Вугледара прострілюється ворогом, тому автівка волонтера мчить відкритою місцевістю так швидко, як тільки може.
“Відчуваємо себе мішенями. Але не зупиняємося. І ось з полегшенням бачимо, як з-за горизонту виринають будівлі Вугледару. Точніше, їхні рештки.
До повномасштабного вторгнення Вугледар був звичайним шахтарським містечком з приблизно 15 тисячами жителів. Тепер, за даними Донецької ВЦА, у всій Вугледарській громаді лишились 720 жителів. У місті, за підрахунками самих городян, – близько сотні.
Через постійні штурми та щоденні обстріли російських військ місто стало схожим на декорації для постапокаліптичного фільму. Колись житлові багатоповерхівки стоять пустками з випаленими очима-вікнами. Величезні вирви від прильотів”, - описують місто журналісти.
Під руїнами знищених окупантами будинків поховані люди…
За словами місцевих під цією багатоповерхівкою поховано 5 людейФото: Радіо Свобода
“Це сталося між Великоднем і Проводами. Швидше за все, це була авіабомба. Отак з 9-го поверху до підвалу усе завалилося за одну секунду. Там поховані п’ятеро людей… Там ще був хлопчик 17 років, його мама неподалік стояла. Вона тут каталася по землі. Але що ти зробиш. Усе”, – переповідає нам обставини російського удару місцева жителька Віра і додає: сусідня багатоповерхівка горіла ще вчора.
Віра лишається під обстрілами, аби підтримувати роботу місцевого “Пункту незламності”, де незламні волонтери провели для містян світло, воду, інтернет, поставили пральні машинки тощо.
У місті немає медичних установ, а мешканці крім іншого, часто потребують медичної допомоги та медикаментів.
“Тут багато в кого цукровий діабет. Нам потрібні антибіотики, анальгетики, спазмолітики, заспокійливі засоби. У когось серце хворе, у когось печінка, у когось, – жовчний міхур чи підшлункова залоза”, - говорить Віра.
Житло жінки згоріло. Каже, живе з мамою, якій 99 років, у підвалі. Під час вторгнення померли обидва її сини.
“Я нікуди звідси не поїду: тут усі мої рідні, тут мої два сини поховані, навіть без хрестів. Ми тут уже ні на що не сподіваємося. Єдине що: побачимо наших хлопців (військових ЗСУ – ред.), і хоч трошки радіємо тому, що вони тут, з нами”, – ділиться Віра.
Коли волонтери розвантажували з автівки воду, хліб, вогнегасники та різні смаколики, їм допомагала місцева жителька Ірина.
Її житло давно зруйнували російські снаряди, тому Ірина живе з чоловіком у підвалі. Попри такі умови, каже, евакуйовуватися не планують.
“Якщо розібратися, то безпеки ніде немає. То там обстрілюють, то там. А тут хоч якийсь куточок маємо, і хоч щось нам сюди привозять. А там, в евакуації, взагалі невідомо: може, не буде ні води, ані їжі, ані житла. Я ж сподіваюся, що війна скінчиться, і ми будемо жити, як раніше, і відновлювати місто”, – зізнається жінка.
Як і Ірина, півтора року живе у підвалі місцевий житель Герман.
У “Пункті незламності” працює й жителька Вугледара Світлана Василівна. Жінка розповіла яких ще харчів потребують місцеві:
“Нам потрібні овочі та фрукти, зокрема, лимони через сезон застуди, молочна продукція. Бо від того, що ми їмо консерви, починають випадати зуби”.
Відео з Вугледара:
