Чому попри негативне ставлення місцевих у Вугледарі з’явився “Пункт незламності” для Волноваха.City розповів лідер команди “Незламних волонтерів” Михайло Пуришев.
Волонтерство у Вугледарі
За словами Михайла команда незламних волонтерів будує “Пункти незламності” там, де люди найбільше відчувають наслідки російської агресії, де немає води та світла, де мешканці цього дійсно потребують. Такі Пункти раніше створювалися у Бахмуті та Авдіївці, а нещодавно волонтери обладнали такий у Вугледарі. Місто півтора року перебуває під щільними ворожими обстрілами, тут не залишилося жодного вцілілого будинку, а люди вимушені жити у сирих холодних підвалах без змоги навіть нормально помитися. Раніше містяни для своїх потреб набирали воду з калюж, а тепер в них з’явилося облаштоване укриття в якому є світло, гаряча вода, пралки, сушарки та навіть WiFi. Закупити будівельні матеріали, обладнання та інші речі вдалося завдяки допомозі небайдужих людей, які скидали на добру справу “донати”.
На питання “Чому волонтери ризикували життям заради інших?” Михайло відповідає, що задається цим з 8 березня 2022, коли вперше поїхав в Маріуполь на евакуацію — чоловік був одним з перших волонтерів, які вивозили маріупольців з-під ворожих обстрілів.
“Я не знаю чому, просто робимо. Кожен отримує від того щось своє. Наприклад у нас в команді є хлопець, який втратив у війні брата, і таким чином, допомагаючи іншим, він абстрагується від поганих думок.
Коли починаєш займатися волонтерством, то вже важко зупинитися. Я вже багато разів думав, що треба закінчувати, проте все одно продовжуєш, щось робиш. Єдине що зараз трошки заспокоївся, бо після другого інфаркту, який я переніс у Вугледарі, вже не можна так активно волонтерити”, - розповідає чоловік.
Михайло впевнений, що пережити ніч з важким інфарктом у Вугледарі йому допомогло диво, адже в місті немає медичної допомоги, а виїхати вночі, до найближчої лікарні, просто неможливо.
“Я вже покликав капелана та готувався до того, щоб відійти в інший світ. Проте Бог мене для чогось зберіг”, - згадує чоловік.
Михайло Пуришев у лікарні (ліворуч), він же з командою вирушає до Вугледара на Донеччину (праворуч)Фото: Колаж Суспільне Новини
За словами Михайла попри щоденні виклики та ворожі обстріли у Вугледарі волонтерам вдавалося підтримувати гарний настрій.
“В нас зібралася дуже хороша команда. Ми завжди сміялися, підколювали один одного. Я думаю що військовослужбовці “на нулі” роблять так само — вигадують щось, щоб підняти собі настрій. Я зловив себе на думці, що коли ти посміхаєшся з чогось, то на деякий час забуваєш, що ти на війні”, - говорить Михайло.
За словами Михайла займатися волонтерством у важких умовах викликається більше жінок ніж чоловіків.
“Дуже багато дівчат, які хочуть допомагати, набагато більше. Проте я вважаю, що це пов’язано з тим, що хлопців багато на фронті…” - каже Михайло.
“Ви нам тут не потрібні”
На початку у волонтерів були сумніви щодо будівництва “Пункту незламності” у Вугледарі.
“Коли ми вперше заїхали в місто, зіштовхнулися з негативними настроями місцевих мешканців. Люди казали, що ми їм тут непотрібні. І ми вже навіть поїхали. А коли виїхали з Вугледара, на шляху до іншого населеного пункту, вирішили з командою повернутися. Повернулися, все зробили. І ті люди, які колись нас проганяли, приходили й дякували за нашу роботу та допомогу. І це дуже мотивує.
Будівництво Пунктів — це боротьба за серця людей. Тому що коли ми приїхали, нас не хотіли, нас ненавиділи, а коли ми виїздили, люди плакали від щастя, що ми таке зробили. Це головне”, - розповідає Михайло Пуришев.
За словами чоловіка головне, що отримали люди після будівництва “Пункту незламності” це відкритий доступ до інформації.
“Вугледарці приходять до Пункту та дивляться українські новини, мають можливість отримувати інформацію з різних джерел. На жаль весь цей час, перебуваючи у підвалах, вони слухали тільки російське радіо… І по цьому радіо їм насаджували ворожі наративи, типу “вас всі кинули, ви непотрібні Україні тощо”. Через інформаційний вакуум багато з людей не знали чого чекати. А коли ти приїздиш та показуєш що Україна нікого не покинула, що ми поруч і ми допомагаємо, то це змінює людей.
Якось під час нашого діалогу з мешканкою Вугледара вона розплакалася, бо дізналася, що деякі люди називають вугледарців, які залишаються у місті, “ждунами”. Вона сказала: “Чому ми ждуни? Я українка, чекаю на Перемогу України, співаю українські пісні”. Тобто треба розуміти, що є різні люди.
Ми програли інформаційну війну і то є факт. Зараз ми намагаємося все відновити… Я б не називав вугледарців “ждунами”, я кажу що це люди, які не знають що насправді відбувається через довгий час перебування в інформаційному вакуумі”, - впевнений Михайло.
Добрі справи мають своє продовження
Деякі члени команди “Незламних волонтерів” після роботи над Пунктами продовжують добру справу Михайла та реалізують вже власні благодійні проєкти.
“Наші волонтери бачать як все робиться, а потім самі продовжують те саме робити в інших населених пунктах, вже без мене. Оце мені найбільше подобається, коли команда продовжує робити гарні справи: формуються команди, відкриваються Пункти, буряться свердловини тощо. Ми не можемо фізично допомогти всім. А коли так, то це дуже класно”, - ділиться чоловік.
Як будувався “Пункт Незламності” у Вугледарі:
