Як готуватися до Водохреща за традиціями предків Волноваського району розповіла директорка Хлібодарівського СБК та голова комісії нематеріально-культурної спадщини Хлібодарівської СТГ Ірина Крюченко.
Традиції на Водохреща у Волноваському районі
За словами Іри Крюченко до 1939 в багатьох селах Волноваського району існували свої традиції до Водохреща. Наприклад мешканка села Златоустівка, Софія Штурмана, розповідала про звичай обливання вирубаного на водоймі хреста буряковим квасом.
"На ставку чоловіки вирізали ополонку у формі хреста. Ставляли вирубаний хрест біля ополонки, а жінки тоді впродовж тижня ходили до цього хреста та обливали його буряковим квасом, і він ставав яскраво-червоним.
На свято біля водойми збиралися люди не тільки села Златоустівка, а також з інших окружних сіл. Від Митрофанівської церкви до ставка йшли урочистою процесією. Біля берега чи ополонки відбувалася урочиста церемонія. Священник над плесом промовляв молитву, а відтак тричі занурював у воду срібного хреста. Після цього її вважали освяченою.
Воду намагалися набрати якнайшвидше й хутко принести до домівок. Першими поспішали дівчата, вірили, що так можуть забезпечити собі щасливу долю – якнайшвидше вийти заміж. На Йордані дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками, щоб бути гарними. Звичай першим чи першою зачерпнути води з Йордану тлумачить таке змагання по-різному: щоб бути багатим, здоровим, мати успіх у господарстві. Вірили, що перша набрана вода є цілющою.
Зазвичай в освячену воду в Златоустівці не стрибали. Та все ж були найсміливіші чоловіки й парубки, які наважувалися на таке. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтись від різних хвороб", - згадувала пані Софія.
Людмила Цикалова, мешканка Малинівки, розповідала про освячення води у день Водохреща, який проводила її бабуся в родині.
"В Малинівці ж не було церкви, тому бабуся сама воду святила. Мамі наказувала до сходу сонця йти до криниці по воду, яка стояла аж на краю села. Йти мама повинна була мовчки, не з ким не розмовляла і навіть не віталася, набравши води коромислом несла відра до дому, ставляла їх на порозі й усі жінки ставали продовж усіх кімнат біля порогів. Мама набирала воду з відер якимось черпаком і передавала через поріг іншій жінці, та передавала через поріг наступній і отак доходив черпак з водою до бабусі, яка стояла перед образами у великій хаті молилася і виливала воду в інші відра. І отак передають мовчки усю воду і вона стає освяченою і тоді можна було її зберігати та використовувати, аж до наступного Водохреща" - казала пані Людмила.
Фото вишитого рушника "Свята водиця з чистої криниці" з колекції музею села Благодатне Волноваського р-ну., від автора книжки "Рушники Донеччини" Дорогої Н.П.
Ірина Крюченко також поділилася спогадами місцевих з Карлівки (нині це Волноваха).
“За свідченнями старожилів був звичай після освячення ополонки, яку вирубували на ставу, поспішали першими зачерпнути води та швидко бігти з відрами до дому. Вважалося хто першим набере води буде щасливим та здоровим увесь рік. Після того як люди наберуть освяченої води, сміливці парубки та чоловіки могли плигати в ополонку”, - розповіла пані Ірина.
Голодна кутя до Водохреща на Донеччині
За словами пані Ірини 5 січня (за новоюліанським календарем), напередодні Водохреща, був останній день коли вже затихають колядки, прощаються люди з щедрівками та Різдвяно-новорічними святами й готують вечерю з пісних страв та голодною кутею і узваром.
“Голодну кутю готували лише напередодні великого церковного свята Хрещення Господня. У період святок кутю готували тричі, та кожна кутя все ж такі відрізнялася між собою. Перша "Багата кутя" на Святвечір, вона повинна була бути пісною, її варили з пшениці, або ячменя з додаванням родзинок, маку, горіхів та меду але без додавання вершкового масла. Друга кутя "Щедра" готувалася на щедру вечерю перед новим роком на Маланку. Щедру кутю готували як Багату тільки з додаванням вершкового масла. Третя кутя " Голодна", готували напередодні Водохреща, вона теж повинна бути пісною, як і “Багата” без додавання вершкового масла та тільки з зерна та меду, тому що перед Днем Водохреща церквою встановлювався одноденний піст”, - зазначила пані Ірина.
