Вугледар став одним із символів українського спротиву на півдні Донбасу. Понад два роки місто тримала 72 ОМБр ім. Чорних запорожців, зриваючи масштабні наступи ворога. Та восени 2024 року українські підрозділи залишили місто. Документальний фільм Ірини Стороженко розкриває причини цієї втрати — через свідчення бійців, унікальні кадри з передової та мовчазну правду війни.
Хто повідомляє: Юрій Бутусов
У чому суть?
2 жовтня 2024 року об’єднане стратегічне угруповання військ «Хортиця» заявило про виведення українських підрозділів із Вугледару. Місто-форпост на південному заході Донбасу, панівна висота, яка понад два роки була символом незламного опору, опинилася під контролем ворога. Саме тут бійці 72 окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців тримали оборону, яка ввійде в історію українського війська як одна з найзапекліших.
Бій за Вугледар став зразком стійкості, винахідливості та мужності. Тут було зірвано низку масштабних бронетанкових штурмів російських військ, що призвело до значних втрат ворога. Проте з плином часу ситуація ускладнювалася. Попри героїзм особового складу, проблеми з ротацією, забезпеченням і координацією на вищому рівні почали впливати на здатність бригади утримувати позиції.
"У фільмі Ірини Стороженко ми намагаємося дати чесну й болісну відповідь на запитання: чому Україна втратила Вугледар? Через інтерв’ю з безпосередніми учасниками боїв — тими, хто виходив з міста під щільним вогнем, часто без наказу і підтримки — творці стрічки відтворюють події останніх днів оборони. Уперше на широкий загал представлені кадри, зняті на передовій, а також свідчення бійців, які були серед останніх, хто залишав Вугледар", - йдеться в описі фільму.
Це не просто хроніка втрати. Це — історія про відповідальність, про ціну рішень і про те, що війна не про цифри на мапі, а про людські життя.
