Олексій Новіков народився у Маріуполі, тут навчався у школі й зростав. На другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну, вісімнадцятирічний хлопець став до лав ТРО. На другому місяці служби потрапив у полон під селом Малоянисоль. Після двох з половиною років російського полону він повернувся додому з непохитною вірою в перемогу та готовністю знову стати на захист України. Свою історію чоловік розповів Волноваха.City.
Початок повномасштабного вторгнення
Олексій народився у Маріуполі, тут навчався у школі й зростав. Гартував свій характер. Вступив до Маріупольського державного університету, проте здобути професію політолога завадила повномасштабна війна. 26 лютого 2022 вісімнадцятирічний Олексій став до лав ТРО.
"Разом зі мною у територіальній обороні були люди 30 років та старше", — згадує Олексій.
Олексій НовіковФото: Олексій Новіков
За його словами основними силами оборони Маріуполя були "Азов" і 36-та бригада морської піхоти. Тримати оборону доводилося без провізії, з величезною перевагою ворога, під постійними обстрілами та бомбардуваннями.
Олексій вважає, що цивільному населенню було ще важче, бо у них не було зв'язку, і вони не володіли ситуацією в країні та зокрема в Маріуполі.
"Ходили різні чутки через так зване "сарафанне радіо". Частина населення була проросійськи налаштована. Військові знали трохи більше, маючи для зв'язку Starlink", - зазначає військовослужбовець.
Важке рішення
Колись мирний Маріуполь утопав у вогні. У кліщах, під постійними бомбардуваннями, у холоді, голоді, поряд зі смертю, у підвалах будинків трималися цивільні, і як сталь — військові.
Олексій прикривав тилові рубежі. В ніч з 14 на 15 квітня було прийнято рішення про перехід військових на "Азовсталь". Не всі військовослужбовці тоді встигли перейти, особливо важко було добратися з Приморського району. Без командування, Олексій з групою бійців прийняв рішення виходити з міста, переодягнувшись у цивільний одяг.
"Я знав де хто у нас знаходиться з якихось знайомих — мати моя до цього виїжджала, вона мені розповіла, в кого була. Я знав до кого можна було звернутися в разі чого", — розповідає Олексій.
Олексій Новіков
Вони розділилися — подальшої долі хлопців чоловік не знає. Він же, маючи офлайн-мапи, направлявся у бік Великої Новосілки.
"Шість днів отак рухався, десь зупинявся на сон. Один раз довелося спати в чистому полі", — згадує тероборонець.
Пересуваючись з Мелекіного, на ворожому блокпосту під селом Малоянисоль, тероборонець потрапив у полон на ворожому блокпості.
"Я знав один шлях, як можна оминути великі блокпости. Згадав, як з другом у 2019 році ходили в похід, і коли поверталися, виявилося, що він документи не взяв. Дізналися, що можна через Покровське пройти — невеличке село дотичне до Маріупольської громади, через дачний кооператив", — пояснює Олексій.
Каже, що спочатку на блокпості було все спокійно.
"Посадили, кажуть не хвилюйся. Принесли поїсти, сік дитячий. Але потім почали дізнаватися, хто я, звідки, куди йду. Здебільшого їх цікавило питання — а як так вийшло, що твої батьки виїхали, а ти залишився тут? Я намагався якось відкрутитися, казав, що допомагав цивільним людям.
На другий раз, коли мене знову допитували, приїхав чоловік у цивільному. Як я дізнався пізніше — колишній охоронець колонії. Він недовго роздумуючи дістав автомат, зняв запобіжник, передьорнув затвор і приставив до голови: 'Зізнавайся, або я тобі голову пристрелю'", — розповідає Олексій.
Вирішальним фактором став третій огляд і те, що окупанти продивилися його телефон. Була одна фотографія, на ній було видно ногу в камуфляжі — єдина фотографія, яку він чомусь не видалив.
Спочатку юного тероборонівця тримали у Кремінній комендатурі, потім у гауптвахті в Донецьку. Не обійшлося без побиття.
"Перший час я не переховував майже нічого. Напряму сказав: 'Так, я націоналіст, пішов за Україну воювати'. Мені пощастило, що мене не відгамселили до півсмерті, але моя хоробрість у висловах їх дратувала. Вони не вірили, що я сам виходив. Для них це виглядало неймовірно — 18-річний хлопак пробрався 70 км ворожої території, оминувши майже всі блокпости, і при цьому мене ніхто не координував", — згадує Олексій.
"Хочете, щоб він був живий — давайте гроші"
Дізнавшись про його зарплату, окупанти написали матері та почали вимагати гроші.
"Вони просили 5 000 євро. Як мама розповідала, вони подзвонили, сказали: 'Хочете, щоб він був живий — давайте гроші'. Менше ніж добу дали їй на те, щоб зібрати ці гроші. Я не уявляю, яким чином їй вдалося це зробити. Також мати дала цій історії розголос, і я вважаю, що правильно зробила. Завдяки цьому вони мало що зі мною могли зробити", - розповідає військовий.
Архівне фото. Олексій Новіков з мамоюФото: Олексій Новіков
Полон
4 липня тероборонця перевели до Оленівки.
"Ті з полонених, хто працював у колонії, отримували додаткові блага, як-от цигарки та кращу їжу", — розповідає він.
Перед терактом в Оленівці чоловіка перевели до Горлівки.
"Стабільно зранку і ввечері російський гімн, плюс ми вивчали понад 20 пісень — здебільшого радянські: 'Катюша', 'Маруся', 'Смуглянка', 'День Победи'... Але це ніщо на тлі інших фізичних катувань. Наприклад 9 травня 2024 нас 'привітали' три зміни спецназівців, які приїхали як підсилення наявних змін у колонії. Зібралися всі та почали бити всіх хто був у полоні. Вони ще вимагали, щоб коли тебе б'ють, ти казав 'спасибо большое'. Надалі вони тільки цим і займалися", — згадує Олексій.
Він пам'ятає й інші жорстокі речі, які робили з полоненими.
Менш ніж за рік у полоні, через голод і стомленість, зростала агресія серед полонених.
"Це не життя і навіть не виживання, тому що тут у тебе шансів немає, ти не можеш нічого зробити", — описує він той стан.
Пізніше Олексія, як і більшу частину полонених, які перебували у Горлівці, перевезли до колонії у Торезі. Чоловік був дуже здивованим, що у Торезі полонених не били в перший день.
Довгоочікуване звільнення
Напередодні звільнення їх несподівано викликали до штабу й запитали, хто хоче на обмін, хто хоче лишитися на окупованій території, хто хоче вступити до добробату. Усі хлопці відмовилися й забажали обміну.
"Надія поселилася в серці, але не вірилося. Я перебував у полоні 2 роки 5 місяців. І нарешті — воля!", — згадує Олексій той момент.
Бранців доправляли автозаками, ймовірно, до Ростова, потім літаками до Москви, до Білорусі. Далі автобусами до Чернігівської області.
Олексій Новіков після повернення з російського полонуФото: ДПС України
"Одне з найперших речей, що я зробив — перейшов на українську мову. На початку повномасштабної війни я для себе ухвалив рішення, що не хочу більше ніяк бути пов'язаний з росією. В мене огиду викликає навіть одне це слово. Особливо коли 2,5 роки спілкувався російською, а зараз зміг нарешті спілкуватися нашою прекрасною мовою — це просто бальзам на душу", — каже Олексій.
На волі Олексій проходить реабілітацію, різного роду вишколи, поновлюється в університеті. Пам'ятає про вислів: "Хочеш миру — готуйся до війни". Вважає своїм обов'язком захищати країну.
Чоловік зазначає, що був атеїстом до 17 квітня 2022.
"Війна привела мене до Бога. Якщо я зміг вибратися з того пекла живим, здоровим, навіть неушкодженим — це щось значить. Я б порадив і іншим звертатися до Бога. Не раз і не два, а зробити це частиною життя, прийняти його до свого серця й в усіх рішеннях і думках керуватися його волею. Але головне не просто звертатися машинально, від розпачу й розгубленості, а усвідомлено й з цілковитою упевненістю. Якщо навчитися не вбиватися горем без кінця, а ладнати з Богом, прийнявши ситуацію як ту, що Він послав, то відношення стане легшим і вийде пережити всі випробування", — ділиться порадами, які допомогли йому пережити полон, Олексій.
Чоловік зазначає, що ладен боротися за кожну і кожного, хто перебуває у ворожому полоні. Як би міг, він би кожному сказав:
"Ні за що не здавайся і борися до самого кінця, бо поки ми боремось — ми живі. Саме цього очікує наш ворог, що ми здамося. Треба завжди пам'ятати, що ти не один — Бог з тобою, і ми теж. Ми чекаємо, підтримуємо і не закінчимо, поки останнього не повернемо".
Цей матеріал вийшов за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
