Коли війна зруйнувала звичне життя, Інна Костюченко не зламалась — залишивши позаду тридцятирічний досвід у бухгалтерії, вона сіла за кермо службового авто й почала нову главу. Її історія — про силу, гнучкість і сміливість жити далі, попри все. Історія Костюченко Інни Миколаївни з Хлібодарівської громади для обласної фотовиставки «Жінки та війна: історії «до» та «після».
Хто повідомляє: Хлібодарівська громада Донецької області
У чому суть?
«Я народилася і все життя прожила в селі Вільному Волноваського району Донецької області. Більше тридцяти років працювала бухгалтером. Пройшла шлях від звичайного спеціаліста до керівних посад», — так починається історія Інни Миколаївни Костюченко, історія про силу, рішучість і здатність почати з нуля, коли старий світ зникає.
Для Інни бухгалтерія була більше, ніж професією. Це був спосіб життя — впорядкований, зрозумілий, логічний. Але 24 лютого 2022 року цей порядок зламався. Робота зникла, звичне життя — теж. Потрібно було ухвалювати рішення і діяти, попри страх і невідомість.
Інна не дозволила собі зупинитися. Переїхавши до Полтавської області, вона влаштувалася водійкою в Коломацьку сільську раду. Це було не просто нове місце роботи — це був новий етап життя. Уже рік вона щодня сідає за кермо, везе людей, вантажі, допомогу. Відчуває відповідальність, ритм дороги і вдячність тих, хто поруч.
"Зараз я розумію: це було найкраще рішення. Новий досвід відкрив у мені сили, про які я навіть не підозрювала. Замість тихого офісу — дорога, відповідальність за людей, постійний рух. Замість формул і звітів — живе спілкування і допомога тим, хто цього потребує", — каже Інна.
Ця історія — не лише про зміну професії. Це історія про вибір жити, діяти і не втратити себе, попри війну. І саме такі жінки сьогодні — за кермом змін.
