Понад 40 років у Волноваській школі мистецтв працює педагогиня та художниця — Любов Комісаренко. Ексклюзивно для Волноваха.City вона розповіла про своє життя, творчість та мрії:
Калмицька АРСР, 1975 рік
Після отримання диплому викладача образотворчого мистецтва, креслення та праці, за розподілом, я поїхала працювати у Калмицьку АРСР. Там я працювала 2 роки викладачем у середній школі, де навчалися чеченці, казахи та місцеве населення — калмики.
Поселення Чилгир, де я працювала, знаходиться серед безкраїх степів та бездоріжжя. Своєї води там не було - її щотижня привозили на автівках та заливали у басейн, з якого ми її потім брали для своїх потреб. Хліб випікали лише на території місцевого інтернату, тому коли діти були на канікулах, хліба в нас не було. Овочі та фрукти були також дефіцитом — у крамницях одні консерви. Мене рятували тільки посилки з Батьківщини від батьків з села: домашня ковбаска та згущене молоко.
Чилгир
Місцеві люди щиро шанують свої традиції, але не нав'язують їх. Наприклад, у калмиків заведено налити з глечика молока у місткість, а перед вживанням — трохи відлити. Також важливе місце у щоденному раціоні калмиків займав пресований чай, який варили з молоком, мускатним горіхом, вершковим маслом і сіллю. Цей напій місцеві люди вживали як суп.
До речі, у калмиків існує усталений стереотип, що в української дівчини має бути довга товста коса. Я довго сміялася, коли в мене запитали: “Якщо ти з України, то де твоя коса?”.
Під час роботи в школі також цікавих випадків вистачало:
- Навчання проходило російською мовою, але в перший день на моїх уроках діти між собою спілкувалися калмицькою, щоб я не розуміла. Тому я попросила свою подругу-калмичку навчити мене декільком словам та словосполученням. Таємний задум вдався, тому що діти повірили, що я знаю їх мову і більше так не робили.
- Був ще один смішний випадок — до мене підійшла одна вчителька і сказала, що діти на мене кажуть, що я найстаріша у колективі. У мої 22 роки це було дивно чути. Вона мені пояснила, що для дітей я найстарша, тому що висока на зріст.
Мені було достатньо складно працювати з дітьми на уроках образотворчого мистецтва, тому, що вони просто не мали уявлення про деякі здавалось би буденні речі. Наприклад, такі, як залізнична колія, бо в них такого немає, або — крона дерев, бо дерева в них майже не ростуть, а ті, що ростуть, на наші не схожі.
Моїх робіт з того часу, на жаль, не залишилось.
Селище Степне, 1977 рік
Після повернення до України я два роки працювала викладачкою у Степнянській школі Мар'їнського району. Мені там навіть квартиру надали. Але невдовзі мені повідомили, що у Волновасі відкривається Художня студія.
Робота у Волновасі, 1978 рік
Волноваська художня школа будувалась на місці старого розваленого РАЦСу. Щоб знайти працівників для ремонту будівлі, мені порадили звернутись до поліції. На той момент там знаходилась кімната для утримання порушників на 15 діб, де відбували покарання люди за пияцтво або дрібне хуліганство. Це було жахливо, адже тим людям, принижуючи їх гідність, не дозволялось навіть голитися. Я пам'ятаю, як вела їх до школи обхідними вулицями. А ще купувала їм пиріжки, бо голодні. Вони, звісно, багато роботи зробили, але все одно встигли мене обікрасти — вкрали набір для різьблення по дереву.
Коли школу добудували, мені залишалось придбати необхідне приладдя. Глечики для натюрмортів купувала у Донецьку, гіпсові скульптури замовляла аж у Петербурзі.
У 1987 році нас об'єднали з Музичною школою. Багато скульптур тоді пошкодилось у зв'язку з переїздом.
У нашій школі я працюю вже більш як 40 років. Наші випускники є серед відомих дизайнерів, архітекторів та художників. Тому мені б дуже хотілося, щоб у Волновасі з'явився виставковий центр або галерея, де творчі люди могли б виставляти свої роботи.
Власне натхнення я черпаю від природи. Улюблене місце для творчості — це Форест Парк. Хотілося б більше працювати на природі, але через брак транспорту та компанії, маю більше студійних робіт.
Є в мене роботи зроблені за допомогою пастелі, акрилу, масла, акварелі, тощо. Також мені подобається працювати в техніці, яка називається “монотипія” — я малюю зображення на склі, потім вологий аркуш прикладаю до малюнку та цей відбиток домальовую пензлем.
Серед відомих художників мені імпонують роботи Девіда Чифіса, Іллі Рєпіна, Вінсента ван Гога та багатьох інших творців.
Завдяки творчості люди мають змогу самореалізовуватись та спілкуватися зі світом. Тому крім художньої творчості я ще займаюся виготовленням ляльок з різних матеріалів: пінополістирол, текстиль, пап'є-маше, глина, тощо. Коли я опановую якусь техніку, мені стає нудно, тому я знову і знову шукаю для себе щось нове.
