Це літо створене, щоб відкривати для себе Україну. Ми побували на півдні країни і хочемо розповісти про одне з семи чудес України - Національний природний парк «Бузький Гард». Він манить туристів, фотографів, скелелазів, спортсменів-водників, йогів і просто любителів активного відпочинку. Після анексії Криму він набув ще більшої популярності, але в той же час знаходиться під загрозою знищення.
Національний природний парк «Бузький Гард» розташований в долині річки Південний Буг та тягнеться від Первомайська до селища Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області. «Бузький Гард» був створений не так давно, у 2009 році, щоб зберегти унікальні об’єкти живої природи та історико-культурні комплекси українського півдня. І незабаром парк отримав статус одного з семи чудес України.
Плануючи подорож, ви знайдете безліч інформації в мережі про село Мигія, яке можна назвати столицею “Бузького Гарду”. Адже розташоване воно безпосередньо на трассі Р-06 “Ульянівка-Миколаїв”. Отже, нестачі туристів тут не буває. Місцева інфраструктура стрімко розвивається і готова задовольнити найпримхливішого з відпочивальників. Тут знайдете житло - від наметового містечка до готелю, кафе, дайвінг, рафтинг, пішохідні екскурсії тощо.
Проте, ми не шукаємо легких шляхів. Подивилися на Радонове озеро з оглядового майданчику та на кількість відпочиваючих і вирішили поїхати далі. Радонове озеро - в минулому гранітний кар'єр. Нехитрий маркетинговий хід, декілька атракцій та ларьок з напоями зробили своє діло і тепер це популярний туристичний об'єкт з цілющою водоймою.
Грушівка, що фактично знаходить через річку від Мигії, залишається малозвіданною туристами. Тому що через село не проходить жодної траси. Потрапити сюди можна тільки безпосередньо через Первомайськ. Тут ви не знайдете кафе та ресторанів, але у вашому розпорядженні спокій та тиша. Заночувати є де - база відпочинку “Дубровка”. До слова, так повелося з покон віку. Коли мигійчани вже користувалися електрикою, то грушівці освітлювали оселі каганцями, за що і отримали прізвиська “каганці”. А ще раніше Південний Буг слугував кордоном. На території сучасної Грушівки були турецькі землі, а в Мигії жили козаки. Тому часто жителі Мигії та Грушівки один і той самий острів, що знаходиться посеред річки , називають по-різному.
Отже, доїжджаємо до кінця селища. Там розташована автобусна зупинка. Ніяких автобусів окрім “Первомайськ-Грушівка” там не курсують. Коли первомайці їдуть за місто, то між собою кажуть - “їдемо до двох стовпів”. Тому шукайте два білих високих стовпа.
Повернули ліворуч і найближчою стежкою спускаємось до річки. Тут нас супроводжує аромат чебрецю. Зриваємо. Нюхаємо. Збираємо на чай. По той бік річки видніється споруда. Це млин Скаржинського.
Млин Скаржинського
Це прізвище відоме на півдні. На території Мигії, яка входила до Херсонської губернії проживала родина Скаржинських. Петро Михайлович ( (нар. 1741— пом. 1805) — представник давнього українського козацького роду Скаржинських, засновник херсонської лінії роду Скаржинських в Південній Україні. Син його, Віктор Петрович - діяч сільського господарства один з піонерів і пропаґандистів степового і полезахисного лісорозведення. Безпосереднім власником Мигії був Йосип Петрович Скаржинський. У 1887 роців він побудував млин, який ми можемо бачити сьогодні. Саме цей млин функціонував недовго, до 10 років. Пожежа знищила все всередині, неушкодженими залишилися тільки стіни. Згодом один з Скаржинських переоснастив млин на електростанцію, яка фактично працює і зараз.
Сходи Корбе
Йдемо далі. Оминути кам’яні сходи неможливо. Їх збудував поміщик Василь Корбе, який на початку 19 століття придбав Грушівку. Трохи нижче розташовувався сад, який зараз називають “панським лісом”, а сходи вели безпосередньо до нього. Пару кроків і ліворуч від вас здоровезна глиба з вирізбленою табличкою. Абсолютно неможливо роздивитися, що там написано. Але ця табличка - згадка про повінь, яка змила майже всі хати в селі. Рівень талички - рівень повені. Було це у 19 столітті за часів Корбе, але рік невідомий.
Визначним місцем “Бузького Граду” є скеля Турецький стіл. Турецький стіл – це скеля з плоскою поверхнею, на якій, за давніми переказами, грілися турецька прикордонна варта. На скелю без спеціального спорядження можна вибратися лише тоді, коли тебе підсадять кілька міцних супутників. А ще можна поблукати кам’яними лабіринтами навколо турецького столу. Вирушаємо далі.
Наступний наш орієнтиир - база відпочинку “Дубровка”. Вона знаходиться на пагорбі. І там відкривається прекрасний краєвид на пороги Бузького Гарду. Ліворуч видніється траса для змагань на воді. Каноїсти та байдарочники пробують свої сили на бурхливих порогах. Туристи та місцеві по камінню пробираються на середину річки і влаштовують джакузі. Безліч рафтів ( рафт - спеціальна лодка з посиленим дном) з інструкторами та туристами пропливають повз. Ми спустилися вниз і вирішили знайти більш затишне місце. Не для цього ж ми тікали з Мигії. Орієнтуючись на біло-синє маркування, ми пішли далі. Трохи довелося пострибати між камінням, а також вгору та вниз. Запевняємо, що це під силу людині без особливої спортивної підготовки. І нам вдалося знайти пляж абсолютно без людей. Попірнали в річці, влаштували пікнік, позасмагали. Сподіваємось, що вам також буде що згадати цього літа. Україна вражає!
І наостанок про те, що ж загрожує "Бузькому Гарду". Йому загрожує затоплення. Заряджаючи відпочиваючих енергією, він сам може постраждати від енергетиків. Справа в тому, що на березі Південного Бугу розташована Южноукраїнська атомна станція та Ташлицька гідроакумулюча електростанція. Сама Ташлицька ГАЕС вимагає добудови кількох генераторних блоків, а атомна станція вимагає збільшення можливостей для охолодження атомних блоків. Тим старим блокам, які плануються реконструювати, просто не вистачає води для охолодження. Через це і необхідно знову підняти рівень води у водосховищі. У разі добудови ГЕС буде затоплена значна частина території «Бузького Гарду», в тому числі і знамениті пороги, які є дуже важливою складовою українського туризму в цілому.
