Наслідки зливи і буревію знеструмили більшість осель Волновахи трохи більше ніж на добу. Для сучасної людини залишитися без світла майже виклик. Журналістка Волноваха.City розповідає про те, як проживала цю добу.
Про те, що зранку не буде світла я зрозуміла ще вночі. Прокинулася від гучних розкатів грому і стійкого відчуття, що через відкрите вікно вода біжить в хату. Довелось встати і перевірити.
В прямому сенсі, мене мочило і топило дощами багато де в туристичних походах. Вітер буквально вкривав наметом в Криму, а щоб і справді не вкрив доводилося тримати стійки ногами протягом ночі. Тож, думка про те, що я не в поході і не наметі неабияк тішила.
За 5 хвилин до зливи
Розчепірені ворота. Обірвана сітка. Двері кухні та підвалу моталися мов іграшкові. Все що встигла побачити вночі, а потім знову блискавка, що просто різала очі. Таких блискавок мені не доводилось бачити!
Про всяк випадок знеструмила будинок і пішла спати. Зранку не було світла, води, мобільного зв'язку Київстар та заряду на телефоні. На противагу був заряджений павер банк і нечитана книга Софії Андрухович "Фелікс Австрія". Тут подумалось, що як добре, що донька гостює у Бабусі і Дідуся на півдні і мені не доведеться думати, як сучасну дитину бавити без світла.
До слова, цей буревій не наробив ніякого лиха наподвір'ї та городі. Але, як відомо, повалив з тридцять дерев у Волновасі. Не одразу, але за декілька годин, коли більш мень впоралась з хатніми справами, а робота вся пов'язана з ноутбуком, то варіантів не так і багато, що робити.
Вдих і видих. Вирішено просто сповільнитися і читати!
"Фелікс Австрія" - роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вийшов у 2014 році. Він отримав надзвичайну славу і його перелали німецькою, польською, угорською, чеською та французською мовами. Книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій.
Дійство роману відбувається в Станіславові, нині це Івано-Франківськ, кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, - долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.
Єдиним мінусом для мене були - діалекти, якими щедро приправлений роман. Відсутність світла не давала змогу гуглити.
Світло ввімкнули і життя несе своїми водоспадами далі. Для шанувальників кінематографу раджу стрічку "Віддана", що була знята за цим романом. Я дивилась в кінотеатрі, коли стрічка тільки вийшла на великі екрани. Але днями передивлюсь обов'язково знову, але вже вдома.
Власне книжку я не стала дочитувати під світлом ліхтарика. Останні 70 сторінок дочитала вранці, адже світла все ще не було. Ввечері запалили свічку і багато спілкувалися. Бо коли ще не відволікатиме телефон, робота і телевізор!
