Тисячі українців, які втратили домівки через російську агресію та окупацію, стикаються з однаковою проблемою на підконтрольній Україні території — де жити. Зависокі ціни на оренду, шахраї, відмови орендодавців і відсутність власних заощаджень перетворюють пошук даху над головою на виснажливу боротьбу за право кожного на гідне життя. Проте в деяких громадах для ВПО створюють соціальне житло. В одному такому багатоквартирному будинку у Звягелі побували журналісти Волноваха.City та поспілкувалися з двома мешканками.
“Головне — не озиратися”: історія переселенки з Херсонщини Алли Шацило
Пані Алла виїхала з рідної Чулаківки 15 липня 2022 року — рано-вранці, ще до кінця комендантської години, з мінімумом речей і твердим наміром невдовзі повернутися додому. Проте через окупацію села знов побувати у рідних стінах так і не вдалося… Останній спогад про дім назавжди залишився у пам’яті. Того липневого ранку все подвір'я було у квітах. На клумбах квітли айстри, у вазонах на порозі — літні квіти, газон зеленів після дощів. Пані Алла каже, що встигла зробити кілька фотографій — і це все, що залишилося від того дому, в якому пройшло її доросле життя.
"Ми нікуди не збиралися надовго виїздити. Думали — максимум два місяці, і все", — згадує жінка.
Саме ця впевненість, як не дивно, тоді допомогла. Не було прощання, не було усвідомлення, що це — востаннє. Просто зранку прокинулися о четвертій тридцять, випили каву, вийшли надвір.
На порозі проводжала мама — з лабрадором біля ноги. Чоловік одразу сказав: "Дивимося тільки вперед, не озираємося". Проте пані Алла не стрималася:
"Я озирнулася і побачила, як мама притиснула собаку до коліна. У неї був такий погляд... Мені здається, вона розуміла, що бачить нас востаннє".
Так і сталося — за пів року мами не стало. Побачитися не встигли. Будинок у Чулаківці окупували чужі люди. Спочатку в нього влучив снаряд, потім частково відбудували, а згодом окупаційна влада визнала його безхазяйним і передала місцевим колаборантам.
Після евакуації вони з чоловіком опинилися спершу у Німеччині, а потім вирішили повернутися в Україну, побут довелося збирати буквально з нуля. Квартиру у Звягелі почали шукати ще з-за кордону — і двічі натрапили на шахраїв, яким перерахували гроші й більше не змогли додзвонитися. Врешті знайшли житло вже на місці, особисто, без посередників. Але висока вартість оренди в невеликому місті лягала важким тягарем.
Сьогодні пані Алла мешкає у соціальній квартирі в будинку для переселенців на вулиці Василя Карпенка. Вона не називає його гуртожитком — і пояснює чому:
"Тут у кожної родини окрема кухня, свій санвузол, своя душова. Це повноцінні квартири".
Алла ШацилоФото: Новоград.City
При заселенні кожна сім'я отримала базові меблі, обладнану кухню з холодильником і плитою, пральну машину, постільну білизну.
Квартира у будинку ВПО до заселенняФото: Волноваха.City
У квартирах навіть стояли продуктові набори. В будинку є укриття зі світлом, інтернетом, туалетами та диванами, де можна поспати з дитиною під час тривоги. Є сонячні панелі, які зменшують рахунки за електроенергію. Є спільна кімната, де щовечора збираються діти, а дорослі — коли треба поговорити.
Будинок переселенців у ЗвягеліФото: Волноваха.City
"Тільки переселенці можуть зрозуміти переселенців, — каже пані Алла. — Людям іноді кажуть: "Молись, що живою залишилась". Але це знецінює все наше попереднє життя. Ми жили, працювали, мали домівку, роботу, друзів, улюблену чашку для кави. А потім втратили все одразу", - говорить пані Алла.
Саме ця потреба бути почутою й зрозумілою виштовхнула її з депресії, яку вона переживала після смерті матері в окупації. Оголошення про формування ради з питань ВПО побачила у спільному чаті — і ще того ж дня написала резюме. Потім стала головою цієї ради. Потім з іншими переселенками заснувала громадську організацію "ВПО Звягеля".
"Тема переселенців потихеньку затихає, — говорить вона з тривогою. — У 2022–2023 роках про нас говорили всюди. Тепер на перший план виходить ветеранська політика — і це правильно. Але і ми нікуди не зникли, і наші проблеми нікуди не зникли. Якщо ми зараз не будемо говорити про себе — про нас забудуть. І тоді те саме станеться з ветеранами. Тому ми маємо показувати приклад: не мовчати, не ховатися, говорити, що ми є і що нам потрібна допомога", - акцентує переселенка.
Втрачений дім, підтримка і новий початок. Історія Катерини Тростенюк
Пані Катерина родом з Олешок на Херсонщині. Каже, завжди хотіла не просто жити поруч із відомими Олешківськими пісками, а бути причетною до їхнього відродження. Щовесни містяни виїжджали до лісництва і засаджували піщані території ялинками та соснами.
Катерини ТростенюкФото: Катерини Тростенюк
“Це була наша спільна справа. Все місто долучалося. Ми вірили, що можемо змінити ландшафт, зробити його живим”, — згадує вона. Тепер, за її словами, ті місця перекопані й понівечені російськими військовими.
Від Олешок до Херсона — лічені кілометри через Дніпро. З квартири переселенки було видно річку Конку і набережну Херсона.
“Я пам’ятаю її цілою. Незруйнованою”, — говорить пані Катерина. І додає, що вони з родиною виїхали 16 квітня 2022 року, коли місто вже опинилося під повним контролем окупантів.
Після заходу російських військ у місті почався терор. Зникали люди, зокрема чоловіки й жінки з проукраїнською позицією.
“Забирали на підвали. Було страшно за сина”, — каже вона. Рішення виїжджати ухвалили швидко, коли родичі зі Звягеля зателефонували й наполягли рятувати дитину.
“Найважливіше, що ми їхали не в нікуди. Ми знали, що нас чекають. Багато хто їхав просто в колоні, не знаючи, де зупиниться. Нам у цьому сенсі було легше. До того ж наші рідні по приїзду забезпечили нас всім необхідним для життя. Ми їм безмежно вдячні за це”, - зізнається жінка.
Синові тоді було дванадцять. До школи у Звягелі він пішов без перерви. Пані Світлана зізнається, що дуже хвилювалася через можливий булінг. Проте їхній досвід виявився іншим.
“Я одразу сказала синові, щоб не мовчав, якщо буде бодай якесь криве слово в його бік чи натяк. Але клас його підтримав. І діти, і батьки, і класна керівниця — пані Галина Миколаївна — поставилися з розумінням. Мене навіть обрали до батьківського комітету”, — розповідає вона.
Перші місяці родина орендувала житло, кілька разів переїжджала. Згодом стали на чергу на соціальне житло, як внутрішньо переміщені особи. Про таку можливість дізналися через місцеву спільноту ВПО.
“Нас буквально підштовхували, пояснювали, які документи потрібні, чому важливо не зволікати”, — каже пані Катерина.
Однією з умов було офіційне працевлаштування. Її чоловік швидко знайшов роботу за фахом, а вона спершу пішла волонтерити.
Оголошення Червоного Хреста про допомогу для ВПО переселенка побачила випадково:
“Я подзвонила й сказала, що допомога мені не потрібна, але, можливо, я можу бути корисною”.
Так вона опинилася у місцевому Будинку культури, де жінки плели маскувальні сітки для військових.
“Ми були чужі одна одній, але стали як рідні. Хтось приносив закрутки, хтось ковдру чи подушку. Підтримка була і матеріальна, і моральна. Я плела сітки перші пів року, потім могла ходити тільки у вихідні, допомагати, адже влаштувалася на роботу”, - згадує пані Катерина.
Переселенка почала працювати на місцевій Швейній фабриці "LESYA".
“Мені подобається у Звягелі. Тут дуже хороші люди. І колектив на фабриці просто чудовий. Мене дуже гарно прийняли, підтримали морально, — відгукується нова мешканка громади, — спочатку я влаштувалася розподілювачем робіт, потім підвищили до контролера якості, а з серпня 2025 року я почала працювати у відділі кадрів”.
Сьогодні родина Тростенюк живе не в орендованій, а у соціальній квартирі, яку вони отримали як ВПО у тимчасове використання від Звягельської громади. І оскільки хоча б тимчасово, базова потреба людини у безпеці й даху над головою задоволена, жінка сама намагається бути тією людиною, яка допомагає іншим.
Про квартиру в Олешках пані Катерина говорить тихо. Вона не знає, у якому стані житло зараз.
“Дім — це не тільки стіни. Це люди поруч. І якщо вони живі й разом, значить, є шанс почати знову”, — каже вона.
Як приймають переселенців у Звягельській громаді
Заступниця міського голови Звягеля Ірина Гудзь переконана, що ставлення громади до внутрішньо переміщених осіб має ґрунтуватися передусім на людяності та партнерстві. За її словами, переселенці — це не “тимчасові гості”, а повноцінні члени громади, які здатні посилювати її економічний і культурний розвиток.
“Ми реагуємо на переселенців як на членів своєї родини. Сьогодні стабільність громади залежить від людей. Серед внутрішньо переміщених є висококваліфіковані фахівці, підприємці, технічні спеціалісти. Для нас це і відповідальність, і можливість для розвитку”, — наголошує пані Ірина.
Заступниця міського голови Звягеля Ірина ГудзьФото: УКРІНФОРМ
Вона згадує перші місяці повномасштабної війни, коли до громади прибували евакуаційні потяги. Працівники міськради, переважно жінки, виїжджали зустрічати людей уночі, шукали лікарів, організовували розселення. Коли міжнародна допомога ще не надійшла, гарячі обіди для переселенців готували вдома.
“Тут не можна бути просто чиновниками. Потрібно включати людяність і фаховість”, — каже посадовиця.
Питання житла залишається одним із найгостріших. Наразі у Звягелі функціонують два багатоквартирних будинки з соціальним житлом для ВПО — загалом 54 квартири, у яких проживають 54 родини. У черзі на житло перебувають ще 43 родини. Загальна кількість внутрішньо переміщених осіб у громаді — близько двох тисяч, однак значна частина з них проживає у родичів.
Ірина Гудзь пояснює, що місто має свою специфіку — Звягель є військовим містечком, тому існує постійний попит на орендоване житло з боку військовослужбовців та їхніх родин. Саме це впливає на високі ціни на оренду.
Будівництво першого будинку для ВПО стало можливим завдяки міжнародним партнерам. Для цього громаді довелося передати в комунальну власність приміщення колишньої станції переливання крові, яке раніше належало обласній раді. Згодом до будівлі додали ще один поверх, щоб збільшити кількість квартир.
Окремий акцент влада робить на соціалізації переселенців. За словами заступниці міського голови, громада зацікавлена в тому, щоб люди не залишалися “на валізах”, а інтегрувалися — виходили на роботу, відкривали бізнес, віддавали дітей до шкіл і садочків.
“Ми бачимо, що коли люди працюють, коли діти ходять до школи, вони швидше адаптуються і стають частиною громади. Нам важливо, щоб вони почувалися рівними”, — підкреслює вона.
У громаді діє рада внутрішньо переміщених осіб, працюють профільні відділи, які супроводжують людей у питаннях документів, соціальних виплат та юридичних консультацій. Реалізуються грантові проєкти, спрямовані на правову допомогу та підтримку зайнятості.
За словами Ірини Гудзь, у разі нової хвилі переселення громада готова забезпечити тимчасове розміщення в наявних приміщеннях, а також надати консультаційний супровід щодо державних програм підтримки. Водночас питання розширення житлового фонду залишається пріоритетним. Розглядаються нові об’єкти під реконструкцію та забудову.
“Ми хочемо не просто розселити людей, а створити умови, щоб вони розвивалися разом із громадою”, — підсумовує пані Ірина.
Як ВПО можуть стати на чергу на соціальне житло у Звягельській громаді
За словами пані Ірини громада планує будувати для переселенців ще як мінімум один будинок. Тож для ВПО з Волноваського району є певний резон приїздити до Звягеля та ставати в чергу на соціальне житло.
ВПО, які потребують житла для тимчасового проживання, здійснюється через Центр надання адміністративних послуг Звягельської міської ради.
Разом із заявою необхідно подати пакет документів:
- копії документів, що посвідчують особу заявника та членів його сім’ї і підтверджують громадянство України. Якщо заяву подає уповноважений представник, додаються його документи та копія довіреності;
- копію довідки внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних та відповідні довідки членів сім’ї, видані управлінням соціального захисту населення;
- копії документів, що підтверджують родинні зв’язки — свідоцтва про народження, шлюб, рішення суду чи документи про опіку;
- копію реєстраційного номера облікової картки платника податків. Особи, які відмовилися від нього з релігійних переконань і мають відповідну відмітку в паспорті, цей документ не подають;
- копії документів, що підтверджують підстави для пріоритетного надання житла. Зокрема, довідки або накази про працевлаштування на території Звягельської громади;
- довідку про працевлаштування в межах Звягельської міської територіальної громади.
Факт знищення або пошкодження житла, яке унеможливлює його використання, підтверджується особистою заявою заявника та членів його сім’ї.
У громаді наголошують, що офіційне працевлаштування є одним із ключових критеріїв для формування черги та розподілу соціального житла.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості
українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI,
Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом
«Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно
поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ
або IRMI.
