Раніше я гадки не мав, що можна робити в селі. Як взагалі вони там живуть? Існує думка, що життя в селі на грані вимирання. Нібито молодь виїжджає до міст в пошуках кращого життя, а тут залишаються лише пенсіонери. Моє бачення сільської місцевості інше, тому я хочу поділитись своїми спостереженнями за останні декілька років.
Я довгий час підробляв у компанії свого товариша, який займається землевпорядкувальними роботами - "Виносом земельних ділянок в натуру", точніше вони допомагають селянам забрати свою землю у великих агрофірм, які роблять усе, аби люди за невелику зарплату працювали на них та ще й на своїй землі, яку колись здали в аренду.
Краєвид
95% селян, які починають працювати на своїй землі - це нереально позитивні та активні люди. Їх життєрадісності варто позаздрити. На їх обличчях постійно посмішка та вогонь в очах. Говорити вони полюбляють про землю, добре знають всі тонкощі цієї справи.
Невід'ємна частина такого фермера - стареньке авто. Хоча може бути і новенький джип, але нащо його в полях "гробити".
Буває, що навіть у мегаполісі люди не знають чим себе розважити, сумні обличчя, душні офіси та постійний рух. У великих містах людям завжди чогось не вистачає, постійно триває погоня за щастям. Та ще й ці фабрики з заводами димлять.
Маріупольський комбінат
Наші селяни ж навпаки, самі створюють свій ритм, працюють на свіжому повітрі, їдять свіжу та натуральну їжу. Одні обробляють землю на стареньких тракторах, інші мають змогу користуватися новенькою технікою.
Дивно, що у нас в селах на сході розмовляють українською мовою. Багато хто вірить в свою Україну. Їхнє життя максимально тісно пов’язане з природою та в умінні з нею співпрацювати. Здається саме свобода переповнює їх життєвою силою, тому вони є носіями справжнього щастя, натхнення та харизми. Нехай вони заробляють не мільйони доларів, але для всіх життєвих потреб вистачає та ще й треба відкласти на новий комбайн.
Зараз я впевнений, що 5-10 років і наші села розкриють той потенціал, що в них є, бо люди там дуже круті. Встигають і господарство вести і “воювати” з холдингами, аби забрати в них своє.
А найголовніше, у них виходить жити саме тут і саме зараз.
