“Грузія - це не країна, а люди,” - ще у літаку філософськи зазначила моя нова знайома Ганна, яка вже рік працює у Тбілісі. За дві з половиною години польоту я дізналась, що тут найсвіжіше повітря, найсмачніша їжа та навіть вода цілюща. Самі грузини називають свою країну Сакартвело та ставляться до українців як до рідних.
Щоб переконатись у словах сусідки, в моєму розпорядженні, на той момент, було всього декілька днів. Тепер мені хочеться поділитись особистими враженнями з тими, хто планує побувати у Тбілісі.
Тбілісі - це тихі вузькі вулички, вимощені старою бруківкою, які вливаються у гомінкі проспекти. Скляні будівлі - плід фантазії талановитих архітекторів, межують зі звичайними хатами та кам'яними будинками.
Люди тут дійсно привітні, а мовного бар'єру просто не існує для тих, хто знає російську або англійську. У зв'язку з посиленим автомобільним рухом потрібно бути обережним на центральних дорогах міста, але вулиці добре охороняються полісменами, які називають себе “працівниками мерії”, та люб'язно допомагають туристам перейти дорогу у небезпечних місцях.
Грузинська валюта називається “ларі”. 1 ларі, під час покупок я завжди округляла до 10 гривень для зручності, хоча на сьогодні він вартує менше 9 грн. Невеличка порада: краще обміняти завчасно гривню на євро чи долар, а вже у Грузії купувати ларі. Що цікаво, ціни на продукти, проживання та середній чек у кафе/ресторанах від українських майже не відрізняються.
У Тбілісі багато маленьких традиційних пекарень з автентичним обладнанням і стародавніми рецептами. Бути в Грузії і не поїсти грузинського хлібу, хачапурі, пеновані (слойка з сиром) чи лобіані (пиріг з квасолею) – злочин.
Про Грузію кажуть, що вона - колискова виноробства. Саме тут було знайдено найстаріші рештки винних глечиків і виноградної лози. Тут вирощують понад п'ятсот сортів винограду. Найбільше цінується такий сорт винограду, як “Сапераві”. Цю інформацію я дізналась під час екскурсії до Шато Мухрані - старовинної виноробні зі своєю історією, виноградом та власним замком.
У Тбілісі дуже багато винних магазинів, і в кожному проходять безкоштовні дегустації. Так, зазирнувши до одного з колоритних закладів міста, під назвою “Aristaeus Etno Wine Bar”, ми мали можливість поспілкуватись про життя з людьми, які там працюють. Місцеві дуже приємні люди, ввічливі та щирі, радо підтримують розмови на будь-які теми.
Іраклій працює у закладі барменом та мріє про власний будинок у горах та бізнес, пов'язаний з виноробством. Він розповів, що вже давно допомагає своєму дядькові виготовляти чачу - виноградну горілку, яку роблять з так званої “макухи”. Цей напій прийшов до вподоби як місцевим, так і туристам.
Іраклій
Паата працює в “Aristaeus Etno Wine Bar” офіціантом та допомагає на барі. Від нього я дізналась, що релігія більшості місцевого населення - це Православне християнство. Багато мешканців Тбілісі щотижня відвідують церкву.
Тбілісі славиться своїми храмами. Ці духовні місця перехоплюють подих не тільки у віруючих. Ми їздили у монастир Джварі. З його стін відкривається захоплюючий краєвид на стародавнє місто Мцхета та на злиття річок Арагві і Кура.
Міст Миру - це одна з головних сучасних прикрас Тбілісі. Він символічно з'єднує два береги річки Кура, а разом з ними – дві частини одного міста: стару й нову. Найцікавіше тут ввечері, коли загоряються вогні та чутно музику вуличних музикантів.
Міст Миру
Тут є і канатна дорога, яка проходить над старою частиною міста і веде до оглядового майданчику біля фортеці Нарікала. Можливість з висоти побачити всю красу старого міста обійдеться вам у 7 ларі (в обидві сторони).
Фунікулер у Тбілісі має кут нахилу у 60 градусів і довжину шляху – майже півкілометра. У своїх новеньких швейцарських вагончиках він вас домчить на гору, де розташоване оглядове колесо, висотою - 62 м.
Також у Тбілісі багато скульптур, пам’ятників, музеїв, театрів, ринків, парків та скверів. Я не встигла оглянути й малої частини, однак мені вистачило часу, щоб закохатись у це місто та Грузію.
