Наступного тижня буде 100 днів з моменту проголошення останнього перемир’я на сході України. Про те, чи насправді дії режим тищі вздовж лінії фронту, та про шанси на мирне майбутнє для регіону, що знаходиться сьомий рік у стані збройного конфлікту, Волноваха.City поговорила з військовим Олександром Галкіним.
Олександр пішов на фронт добровольцем та останні п’ять років провів на військових позиціях, в тому числі у Волноваському районі. Він був розвідником та прес-офіцером, поки у званні молодшого лейтенанта не пішов зі служби цієї осени, заставши перші місяці останнього перемир’я. Зараз 30-річний Олександр шукає роботу і себе у мирному житті. Він називає себе інтровертом та спокійною людиною, але стає емоційним та не обходиться без міцних мовних обертів, коли розмова торкається політики.
- З 27 липня на сході України оголошено останнім перемир'я, яке триває і по теперішній час. На вашу думку, чи працює воно?
Ні, перемир’я не працює - це не бачить тільки сліпий. Це видно з кількості поранених та загиблих. Мені достеменно відомо, що були випадки, коли забороняли казати про кількість поранених, або писали не “Поранений внаслідок бойових дій”, а “Бойове травмування”. А це різні термінології. “Бойове травмування” - це коли боєць біг в бліндаж від обстрілу та ногу підвернув. І таких епізодів багато.
Тиснули на комбригів, щоб ті не подавали обстріли, щоб просто їх не фіксували. Дуже багато обстрілів не подається у верхні штаби. І знають про них тільки ті бійці, що сидять на місці. Тому нам розказують, що зменшилась кількість обстрілів. В деяких точкам може і правда, але загалом це не так.
- Фраза президента Володимира Зеленського «потрібно просто перестати стріляти» стала досить відомою. Що думають військові про цю фразу? Чи дійсно рецепт миру такий простий?
Цю фразу він сказав суто для виборців, щоб за нього проголосували. Є люди які схильні спрощувати складні речі, але деякі речі категорично не можна спрощувати. Наприклад війну. На війні є один б*ть рецепт миру - це перемога і сильна армія. Все. Інших рецептів миру немає.
Треба розуміти, що всі стріляють, коли є загроза життю. Як і кожне ідіотське армійське розпорядження воно не працює. В будь якому разі мотивовані, патріотичні бійці, які прийшли в армію захищати та звільняти українську землю, будуть саботувати таке рішення. Сержанти, старші та молодші офіцери у них вистачає духу прийняти рішення саботувати потихому подібні капітулянтські розпорядження.
Військовий парад. День незалежності України. Київ
- Що думаєте ви як військовий про розведення сил на сході України?
Розведення це знову ж таки не розумне рішення. Від Волновахи не так далеко Богданівка, поблизу якої теж було розведення. Позиції біля Петрівського, куди наші у 2018 наблизилися. Так от з цих позицій, які моя бригада викопала (ми втратили там трьох людей), ми відійшли. Тож тепер “сепари” туди ходять і тупо ведуть звідти вогонь з ПТРуРів (Протитанкова керована ракета, - ред.) по нашим. Були якось “заптурили” вантажівку у 2019 здається.
Відео національного телеканалу про підбиту вантажівку
От все що треба знати про розведення. Відступи з Путіним і Росією не працюють. Цим ми тільки слабкість свою показуємо. Чим більше ми показуємо свою слабкість, тим більше вони лізуть нам на голову.
- Частина українських військових у Золотому під час розведення позицій у 2019 році називала це зрадою, а частина говорила, що це не проблема. Тому що важка техніка відведена не так далеко, і в разі загострення на фронті, можна її повернути на позиції...
Все ж таки відійти, це не підійти. Коли нас там немає і коли нам ще й заборонили вести розвідку, то ми вже не знаємо, що там “сепари” наставили. Припустимо, ми повернулися і “шандарах”, і роти може не бути або половини машин з роти. Якщо проводити інженерну розвідку це знову ж таки ризикувати саперами. Навіщо? Щоб покласти там саперів? Тож не має такого, що типу “та у нас там техніка поруч”, ми повернемося.
-Чи можливе нове загострення на лінії зіткнення чи зараз війна все ж таки перейшла в неактивну фазу?
Загострення завжди можливе. Росія нас ніколи в спокої не лишить. Їй не потрібна ні Донеччина, а ні Луганщина. Це депресивні, дотаційні регіони. Так, нам казали, що “Донбас всіх кормить”. Але Донбасс мене вже 6 років не кормить, і я чомусь не помер з голоду.
Путіну звісно потрібен прямий контроль над Україною. Над усією. Або дестабілізована Україна, не під прямим контролем РФ. По іншому не відчепляться. Відчепляться тільки у тому разі, якщо ми надаємо їм “по щам”. Як це було в 14-15 роках. З росіянами можно комунікувати виключно так.
- Тобто, на вашу думку, це перемир’я не триватиме довго?
Так, бо загострення наближає слабка і що найважливіше не послідовна політика Зеленського. З одного боку він хоче підтримати свій рейтинг, тому йде на ці кроки з перемир’ям.
З іншого боку він не йде на тотальні поступки тому що боїться пасіонарної, державницької і патріотичної частки населення в середині країни, яка йому постійно нагадує - шаг вліво, шаг вправо і ти полетиш до Ростова. Тому він затиснутий, в шахах це називається “Цуп цвах”. Це типу після ходом конем у тебе під ударом опиняються дві фігури і одну з них ти 100% втратиш. І ти маєш вирішити, яку фігуру краще втратити. От точно така ситуація зараз у Зеленського - або ти втрачаєш рейтинг або тебе можуть скинути. І він намагається балансувати.
Військовий парад. День незалежності України. Київ
- Який шлях повернення окупованих територій Донбасу ви бачите?
Повернення можливо виключно військовим шляхом. Звісно паралельно при війні на дипломатичному і політичному шляхах. З одного боку - санкції, з іншого боку - тиск дипломатичний, з третього боку - ми воюємо з її гібридним контингентом в нашій країні. По іншому нам влаштують ще одне Придністров’я.
Росії потрібно зробити зону нестабільності в нашій державі. Раніше у них був важіль - газ. І ви пам’ятаєте, як тільки ми щось робили, що неподобалось Путіну, починалось перекриття труби, підвищення ціни. Коли Росіяни побачили, що ми схиляємося до Європи, що Янукович “пролітає”, то Путін відразу зрозумів, що газовий ланцюг довго не втримає. Тому він створив зони нестабільності.
Є вариант повернення Донбасу по Хорватського сценарію (Операція “Буря”, яка була проведена Хорватією у 1995 році проти республіки Сербська Країна, - ред.). Він цілком можливий, тільки нам для цього потрібно реформувати армію. Але зараз при нинішній владі це нереально, бо повертаються старі кадри, які тіки вміють фарбувати листя і траву.
До речі я думаю, що якби наша політика була більш агресивна на початку, ми б мали війну в Криму, а Донбас би взагалі жив спокійним життям. Але це моя суб’єктивна думка.
- Ви були на фронті п’ять років, що було найважчим за цей час?
Найважче на фронті - це побут, “гнилуха” і грязюка. Неможливість підстригтися, неможливість помитися, недосипи. По їжі не можу нічого поганого сказати, тому що на початку нас волонтери підгодовували, а з 16 року взагалі їжу нам возили завжди, і вже “підгони” були не потрібні. Також важкувато те, що довго не буваєш вдома і те що ти стаєш відірваний від процесів на “цивілці”.
Олександр Галкін. Десь на Луганщині
- Як взагалі ви опинилися на Донбасі?
Потрапив на фронт в 2015 році добровольцем. Воював в добровольчому батальйоні “Карпатська січ”. Рішення далося нелегко, тому що важко вийти з зони комфорту. Я людина по собі інтровертна. Армія по собі це завжди знаходження серед інших людей, і для мене це було важко.
І знову ж таки, треба було відшукати свої яйця. І в 14 році я їх шукав і я це не приховую, що спочатку війни не роздуплився. Але роздуплився в літку 15 року, і вже був на тренувальній базі мого добробату в Кураховому.
Олександр Галкін - батальйон "Карпатська Січ"
В червні вже був на своїх перших позиціях в Пісках. Потім, як підписали ми контракти, я перевівся в артилерійську розвідку, потім комбат мене відправив на курси офіцерів. Я отримав звання молодший лейтенант. І тодішній комбриг 93 бригади мене забрав в преслужбу бригади, в якій я прослужив 3 роки. З 31 серпня 2020 року я - цивільний. Через особливо політичні позиції і через критику розведення мене в район проведення бойових дій не допустили.
- Не просто повертатися до мирного життя?
Я б не сказав що прям дуже важко повертатися “на цивілку”, я ж не все життя в армії служив, але поріг терпимості до “ватників” став набагато менший. От наприклад вчора, в мене стався конфлікт з продавцем на ринку, тому що він розказував про “намайданили”. От до таких “товаришів” у мене дуже низький поріг терпимості після війни.
Олександр Галкін на "Цивілці"
Важко ще те, що ти безнадійно відстав від процесів працевлаштування. Зараз стою на біржі праці. От чесно, після 5 років в армія, я не знаю що мені робити.
