Вже майже 30 років не скидає з пліч ремінця баяну молодий музика Роман Анастасієнко. Багато хто чув його виконання кавер версій на сучасні пісні. Це дійсно захоплює. Тому не розповісти про нього ми не могли.
Роман мешкає у Володимирівці, що у Волноваському районі. Він вчителює у Володимирівській ЗОШ №1 та з задоволенням зіграє на вашому весіллі, або корпоративі. Почалася його музична стежка коли він був ще зовсім малим.
«Коли я був малим, то були часи, коли найпоширенішим інструментом у багатьох селах був баян. – розповідає Роман. - Не рідко на весіллях чи інших святах, або просто з двору лунала музика такого народного інструменту. І мене дуже вабила ця гра. Я вмовляв, тягнув бабусю з дідусем підійти ближче та послухати. Звуки зачаровували. Вже тоді в мене виникало пекуче бажання навчитись грати так самому».
Музична школа
«Коли я зміг втримати баян у руках і мене було видно за ним, мене відвели до музичної школи. І з 8-ми рочків я займався у Колесник Юрія Нестеровича», - ділиться музика. Перші виступи почалися вже з 9-ти років у місцевому Володимирівському будинку культури. Спочатку було боязко: раптом зупинюсь, чи забуду що грати. З віком цей страх змінився на інше почуття: як сприйме публіка виступ, чи торкнеться душі слухача гра на баяні.
Музичне училище
Сім років навчання у музичній школі змінилися навчанням у Донецькому музичному училищі. Викладачем і наставником у якому став заслужений діяч мистецтв України Володимир Євгенович В’язовський, який працює і по сьогодення. Саме там, Анастасієнко почув і побачив, як на сцені грав ансамбль солістів.
"І знов те бажання: чи зможу я зробити ансамбль, як мій викладач? Робота закипіла. Він знайшов однодумців, знайшов вокаліста, почали робити аранжування до обраної композиції. Партитури писав сам по ночах, бо вдень було навчання, репетиції, потім правили їх усі разом з ансамблем, який організував Роман Олександрови. Виступів було не багато ансамблем, але директор оцінив старання і навіть певні заліки були поставлені автоматом, а це було у великій пошані в училищі, бо спостерігалось тоді дуже строге відношення до студентів", - згадує парубок.
Народний колектив
Пройшовши такий шлях, молодий, амбіціозний з великими успіхами у музиці, він вступив до Мелітопольського педагогічного університету та повернувся до Володимирівки. Чому? Багато дверей перед ним було відкрито. Але він ще студентом вже офіційно працював у штаті робітників культури того самого клубу, де проходив його перший виступ. У 2016 році, разом з директоркою клубу вони створюють народний колектив «Талеромта» і успішно захищають це звання на атестації. Зараз колектив існує і виступає на культурних заходах.
Народной ансамбль «Талеромта» Володимирівського МБК
Зараз музика вчителює у Володимирівській ЗОШ№1, у місцевій школі мистецтв веде 1-го учня по класу баян і 3-ох по класу гітара та по сумісництву працює у будинку культури. Постійно тренується, вдосконалює свої здібності. Спритно підбирає сучасні мелодії. З радістю приймає участь у культурно-масових заходах. Його запрошують виступити на корпоротивах чи весіллях і він не відмовляє, бо популяризація свого музичного інструменту – баяну, то велика справа.
Утворення громад
Коли дізнався про реформу і утворення Громад, дуже зрадів, бо бачив у мріях що з приходом Громади буде створюватися щось нове, поліпшаться умови культурного розвитку, збільшиться фінансування і заробітна платня культурного робітника. Молодь не піде на мінімальну зарплатню (або половину мінімалки, якщо по сумісництву) працювати у клуб, бо культпрацівники виконують не тільки свої артистичні функції:
«Якщо відома зірка готується до концерту – вона займається лише своєю музикою, хореографією, - каже Роман, - а у маленькому селищі, якщо ти працівник сцени, то ти і ведучий, і виступаючий, і звукооператор, і сценуприкрашаючий. Коли місцеві старожили вийдуть на пенсію – працювати буде нікому. А культурний розвиток повинен бути у нашому житті, бо зараз молодь не завжди знає, як треба поводитися у культурних закладах: шумлять, спілкуються по мобільному. Іноді буває одразу встане чоловік 20-ть і ну до виходу з криками посеред виступу».
Та поки що, з приходом громад, все залишилося як і було. Можливо минуло замало часу, щоб робити висновки, але фінансування може не вистачити на все і, наразі, хоч би не скоротили й те що є.
«Я вірю, що в майбутньому, відбудуться зміни на краще і аніскільки не жалкую, що пов’язав своє життя з музикою. А це – головне. Я досяг своєї мети» - на завершення каже місцевий музика Роман Анастасієнко.
Автор: Ольга Тарасенко.
