Волноваха.City стали інформаційним партнером сайту Kolo.news. Наші колеги виявили бажання поділитися з нашими читачами історіями про Полтавський край, а мешканцям Полтавщини розповісти про Волноваський район.
Це буде вже друга подорож з журналісткою Kolo.news Наталкою Сіробаб.
Журналістка Наталка Сіробаб
– Цього разу ми мандруємо аж до трьох населених пунктів, де збереглися унікальні історичні пам’ятки – школи Лохвицького земства.
Навчальні заклади за проєктом архітектора Опанаса Сластіона на Полтавщині збудували на початку ХХ століття. Це найбільший у світі комплекс українського архітектурного модерну.
У Полтавській області 43 такі унікальні школи. Вони розташовані в Лохвицькому, Чорнухинському та Пирятинському районах. Споруди проєктування Опанаса Сластіона також є в Чернігівській та Сумській областях. Навчальні заклади можна впізнати за їхніми особливими ознаками – баштами на вході та шестикутними вікнами.
Із 54 шкіл Сластіона 11 розташовані за межами Полтавської області, 20 з них не використовують і близько 15 перебувають у стані руїни. Кілька споруд уже знищили. З 1820-х років на Лівобережній Україні російський імператор заборонив будувати в українському архітектурному стилі. І лише на початку ХХ століття єдине повітове земство – Лохвицьке, вирішило будувати в національному архітектурному стилі, який засудив цар Микола ІІ. Тоді за проєктом Сластіона створили 60 шкіл.
Ми обрали три архітектурні пам’ятки, розташовані досить близько одна від одної, щоб наша мандрівка мала зручну логістику й можна було впоратися за один день. Відвідали три села: Мокіївку й Харсики Чорнухинського району, а також Христанівку Лохвицького району.
Мокіївка
Село Мокіївка розташоване приблизно за 6 кілометрів від траси «Київ – Харків». Дорога сюди більш-менш пристойна. Школу за проєктом Опанаса Сластіона ми шукали недовго. Вона стоїть у самому центрі села, біля будівлі нинішньої школи та дитсадка. Архітектурна пам’ятка добре збереглася. Зараз у її приміщенні розташований музей Мокіївської сільської ради. Потрапити всередину можна, завчасно зателефонувавши до сільради та попередивши про візит.
Про збереження архітектурних пам’яток
Вихідці з Полтавщини, насамперед наша землячка, журналістка, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк, три роки тому ініціювали проєкт "Школи Лохвицького земства", мета якого – зберегти ці унікальні будівлі.
В авторів ініціативи амбітні наміри – домогтися, щоб школи підпадали під охорону ЮНЕСКО. Проте наразі це зробити досить складно, адже спочатку потрібно всі будівлі внести до державного реєстру та забезпечити їм належну охорону.
Окрім того, важливо, щоб кожну школу використовували, адже споруда не може ввійти до переліку об’єктів ЮНЕСКО, якщо вона руйнується.
Нині проєкт благодійний, державного фінансування немає.
Харсіки
Після школи в Мокіївці ми попрямували до села Харсіки, розташованого приблизно за 16 кілометрів звідти. Варто зазначити, що до кінцевого пункту призначення ви їхатимете через Чорнухи. А це батьківщина відомого уродженця Полтавщини Григорія Сковороди. Тож якщо матимете вдосталь часу, обов’язково відвідайте Чорнухинський літературно-меморіальний музей, присвячений життю і творчості видатного українського просвітителя.
У селі Харсіки школа Лохвицького земства перебуває в значно гіршому стані, аніж наш попередній об’єкт. Протяги гуляють її кімнатами. Активісти пробували забивати вікна плівкою, але бачимо, що це не дуже допомагає. Щоправда, дах будівлі зберігся, і якби її вчасно законсервували, історичну споруду можна було б урятувати.
Місцеві люди кажуть, що раніше в цьому приміщенні була школа, а потім – медичний заклад. Тепер же будівля поступово валиться, адже в неї немає господаря.
Христанівка
Далі в нас за планом – село Христанівка Лохвицького району. Христанівка розташована на правому березі річки Сула, раніше вона входила до складу Сенчанської сотні Лубенського полку.
1913 року у селі звели однокомплектну земську школу, яку ми шукали найдовше, адже вона стоїть у чагарниках акації. Схоже, що місцева сільська рада не надто переймається історичною спорудою, адже можна було хоча б якось долучитися до розчищення території навколо неї. Сама будівля в задовільному стані. Половина споруди вціліла, адже тут донедавна був медичний пункт. Інша ж частина школи більш занедбана. У руйнуванні будівлі добряче "допомогли" вандали. Вони пошкодили підлогу та стіни в пошуках металічних дротів.
Рятувати ж колись величну архітектурну споруду взялися громадські активісти, всіляко привертаючи увагу влади до пам’ятки, яка руйнується.
– Можливо, якщо школа буде на слуху, то з’явиться більше причин вкласти гроші в цю будівлю, щоб її все-таки не знищили, – зазначає громадська активістка Оксана Олійник, яка вже понад п’ять років переймається долею історичної пам’ятки. – Архітектори кажуть не лазити по будівлі, бо вона аварійна. Але ми підписали меморандум з радою ОТГ, що дає дозвіл облаштовувати тут Музей історії Христанівки.
Громадська активістка Оксана Олійник
Пані Оксана – колишня киянка. Каже, що здебільшого люди не надто цінують місце, у якому живуть.
– Мені було це дивно, бо ми вибрали це село як чудове місце для життя й бачимо, який відгук в іноземців на нього. Тож довго думали, як додати ваги селу в очах людей, які тут живуть, і вигадали Музей історії Христанівки, – розповідає громадська активістка.
Тож Оксана Олійник поставила собі за мету зібрати родинні історії мешканців села й оформити їх так, щоб цим можна було поділитися з іншими людьми.
Громадська активістка Оксана Олійник
– Спочатку це був онлайн-проєкт, не прив’язаний до приміщення школи. Ми сканували фотографії, відновлювали їх, люди описували ці світлини й таким чином згадували давні історії, – каже жінка.
Ініціатори проєкту знімали відеоінтерв’ю, опитуючи старожилів і таким чином відшукуючи родзинки місцевості. Активісти зараз роблять усе, щоб їхню ініціативу асоціювали зі школою. Втім, оцифровані матеріали складно презентувати у її приміщенні. Для цього потрібні відповідна техніка й кошти.
Пані Оксана каже, що наразі в будівлі показувати особливо немає чого, але сюди варто приїхати, щоб відчути її дух.
Потроху в приміщенні школи розростається експозиція Музею історії Христанівки.
Загалом ініціаторка створення музею не планувала виставляти тут великої давніх речей, втім, колекція тут назбиралася вже чималенька.
– Це не зовсім експонати, але це те, що люди нам знесли, почувши слова "музей" і "Христанівка". Тобто все зібрали без особливих зусиль. Деякі елементи надала Васильківська школа, – розповідає Оксана Олійник.
Поки що активісти шукають варіанти, як оформити експозицію музею.
