Уже кілька років в Україні активно реанімують старі та впроваджують нові інструменти електронної демократії. Запити, звернення, електронні петиції доступні кожному громадянину, але далеко не всі ними користуються. Як правильно впливати на владу з їх допомогою, Свои.City запитали в чотирьох активістів зі сходу.
Дмитро Браславський зі Слов’янська змушує прибирати звалища через звернення
Дмитро Браславський якийсь час мешкав у Харкові, а потім повернувся у рідний Слов’янськ. Пройшовшись вулицями міста, побачив масу проблем.
«Усе починається з простого: ти виходиш на вулицю, бачиш якусь проблему. І тобі здається, що треба кудись стукати й бігти, щоб це змінити. Особисто я це просто фотографую і відправляю у зверненні», – розповідає Дмитро.
Дмитро БраславськийФото: З особистого архіву
Для подачі звернень він користується Урядовим контактним центром. Це сервіс, що приймає звернення від громадян та надсилає їх на розгляд органам виконавчої влади відповідно до компетенції. Подавати звернення можна як за телефоном (номер цілодобової гарячої лінії – 1545), так і через особистий кабінет на сайті.
«На подачу звернення потрібно до трьох хвилини. На сайті вибираєш місто, вибираєш тематику і пишеш, у чому власне проблема. Протягом доби звернення передається конкретному місту, чиновники починають працювати над вирішенням питання. За тиждень я приходжу на місце, де було звалище, і бачу, що його прибрали. Ці звернення – в принципі робочий інструмент».
Активіст зі Слов’янська закликає містян не бути пасивними та звертати увагу міської адміністрації на проблемні питання. Адже працівники органів місцевої влади не можуть знати про всі негаразди, що є в населеному пункті.
Також за ініціативою Дмитра у Слов'янську почали прибирати вкопані в землю автомобільні покришки: їх тепер відправляють на переробку. І ще один напрям його роботи – декомунізація. Дмитро знаходить залишки радянської символіки в Слов’янську, відправляє їхні фото та координати – їх згодом демонтують. Так, наприклад, було змінено табличку недержавною мовою на міськраді.
Дмитро зауважує, що спочатку було більше позитивних рішень на його звернення. Потім місцеві чиновники зрозуміли, що активіст не зупиняється, і почали шукати відмовки.
«Але я, виходячи з їх відповіді, складаю нове звернення, змушую шукати балансоутримувача. Нехай працюють, у них для цього є всі інструменти».
Дмитро Браславський Фото: З особистого архіву
Іще один інструмент електронної демократії, яким користується Дмитро Браславський, – це петиції, форма колективного звернення до органів влади. Якщо за три місяці петиція набирає відповідну кількість підписів (вона розраховується в залежності від кількості мешканців населеного пункту), то орган місцевого самоврядування має її розглянути.
Завдяки петиціям Дмитра котів у Слов'янську визнали частиною екосистеми, а старе оглядове колесо у міському парку мають намір демонтувати, продати на метал, а на отримані кошти придбати сучасні атракціони.
«Відвідувачі парку були незадоволені, що там стоїть колесо, яке не працює. А вплинули на це просто – через підписи в інтернеті. Кожен мешканець міста витратив хвилину, і протягом півроку на його місці з'явиться щось нове».
Андрій Романенко через запити змусив владу Краматорська бути прозорішою
Журналіст та громадський діяч Андрій Романенко через інформаційні запити зміг примусити міську владу Краматорська публікувати усі рішення щодо земельних питань.
Близько півроку активісти запитували усі проєкти рішень щодо земельних питань, скаржилися на порушення закону «Про публічну інформацію». Та врешті-решт міська рада розпочала публікувати проєкти рішень.
Андрій РоманенкоФото: Центр журналістських розслідувань
«Ця історія акуальна для багатьох міських рад, бо там є певний конфлікт. У Земельному кодексі України йдеться про те, що заяви щодо відведення землі повинні розглядатися протягом місяця з дня надходження. Закон «Про публічну інформацію» передбачає надання відповіді за 20 робочих днів, але міські ради завжди стверджують, що встигають оприлюднювати інформацію за 20 днів, а отже не публікують проєкти взагалі або публікують одразу всі в останній день».
На практиці тепер це відбувається так: до органу влади заходить заява від громадянина про розроблення проєкту відведення земельної ділянки у власність, готується проєкт рішення, який відразу публікується на сайті. Потім цей проєкт розглядає земельна комісія міськради, а згодом питання виноситься на сесію.
Хоча запити не мають прямого впливу на дії влади, бо лише стосуються надання відповідної інформації, за словами Романенко, вони є дієвим механізмом.
Іще одним ефективним інструментом, що працює в Краматорську, є електронні петиції.
«Справа в тому, що роки зо три тому ми змінили положення про петицій і внесли туди всього один рядок про те, що будь-яка петиція, що набрала потрібну кількість голосів, має бути розглянута на сесії міської ради. Коли цього не було, то навіть петиції, які набрали потрібну кількість голосів, вмирали десь в надрах виконкому або на депутатських комісіях. Зараз петиції, що набрали необхідну кількість голосів (для Краматорська це 250 – Свои), виносяться на засідання міської ради».
Згідно зі статистикою команда Андрія, за останні два роки приблизно 95% петицій було підтримано та реалізовано.
«Якщо раніше петиції тонули у виконкомі, то цим інструментом мало хто користувався. Зараз люди бачать, що петиція, яка набрала потрібну кількість голосів, розглядається, щодо неї ухвалюється рішення, а потім це рішення реалізується».
Серед проблем, які громадяни вирішують шляхом петицій, благоустрій території, ремонт доріг, встановлення пішохідних переходів, стерилізація безпритульних тварин тощо.
Андрій РоманенкоФото: З особистого архіву
Андрій Романенко підкреслює: автор петиції має бути готовим рекламувати та просувати петицію, якщо хоче, щоб вона набрала підписи. Для цього можна залучати знайомих та публікувати посилання в спільнотах соцмереж, що є популярними в місті. Дуже важливо також правильно оформити колективне звернення.
«Своєю петицією ти спочатку звертаєшся до народу, тобі ж потрібно зібрати потрібну кількість прихильників. Тому петиція повинна бути чітка, зрозуміла, обґрунтована. Дуже часто бувають петиції, у яких закладена хороша і потрібна ідея, але в заголовок винесена якась абстрактна фраза, наприклад: «Зробимо місто комфортним». Ми живемо в дуже динамічному світі, за заголовком має бути зрозуміло, про що петиція, а за текстом всередині – навіщо я її повинен підписати».
Андрій Грудкін наполіг на запровадження петицій у ВЦА Торецька
Активіст, координатор регіональної мережі руху «Сильні громади» Андрій Грудкін з командою однодумців мав змогу працювати у різних містах і порівнювати між собою стан справ з інструментами демократії. Їх громадська організація почала займатися контролем діяльності місцевих органів влади ще з 2015 року.
«Після Революції гідності місцева влада була реально перелякана. Тоді був такий вибух громадянської активності. Ми почали у них питати ті речі, про які тільки вони знали і які ніколи раніше не оприлюднювали».
Метою активістів було змусити органи місцевої влади працювати більш прозоро. На той час не було найелементарнішого – сайтів, на яких публікувались б рішення місцевих рад, ухвалені на сесіях, розклад засідань, графік прийому громадян тощо.
«Далі перейшли до адвокації інструментів локальної демократії, таких як громадські слухання, електронні петиції, створення громадських рад».
Андрій ГрудкінФото: З особистого архіву
У різних містах регіону процеси відбувалися з різною швидкістю та ефективністю. Так, згадує Андрій, у місті Торецьк не хотіли вводити сервіс електронних петицій. Чиновники місцевої військово-цивільної адміністрації заявляли, що петиції не обов’язкові для впровадження.
«Але врешті-решт під спільним тиском громадськості вони прийняли цей інструмент. Але де громада? Уже майже рік цей інструмент діє у Торецьку, за цей час було лише дві петиції, і обидві не набрали потрібної кількості голосів (для Торецька це 175 – Свои)».
Завдяки запитам, активістам вдалося викрити схеми, що використовувало державне підприємство «Красноармійськвугілля» (зараз «Мирноградвугілля»). Виявилося, що підприємство подрібнювало об'єкти закупівлі, аби не проводити відкриті торги на ProZorro.
«Коли ми почали моніторити, то виявили, що ціна на канцелярські вироби була завищена у три рази. Чиновники побачили, що люди не такі тупі, що вони розбираються у законодавстві, що вони можуть сісти і почитати, що це за контрагент, чи були вже договори з цим контрагентом у цього розпорядника коштів, яка у нього ціна, і почали сильно боятися. Вони розуміють, що коли ми піднімаємо це питання, публікуємо інформацію в ЗМІ, то правоохоронні органи можуть ним зацікавитися».
Андрій ГрудкінФото: З особистого архіву
Андрій Грудкін рекомендує у запитах використовувати фразу: «Прошу надати інформацію, оскільки вона має суспільний резонанс». За його словами, це змушує чиновників хвилюватися. Адже якщо активіст пише про суспільний резонанс, то він має намір привертати увагу ЗМІ.
Михайло Лебідь через листування вплинув на свободу мирних зібрань в Маріуполі
Михайло Лебідь у своїй громадсько-політичній та експертно-дослідницькій вдавався до різних видів письмового спілкування з владою: звернень, запитів на доступ до публічної інформації, електронних петицій і колективних публічних письмових звернень, а також повідомлень про намір провести вуличну акцію протесту, письмових заперечень і клопотань на засіданнях судів.
«Як показує мені власний і спостереження за чужим досвідом, рідко коли важка або більш-менш серйозна суспільна проблема вирішується за допомогою самого лише письмового спілкування з владою. Часто доводиться робити додаткові дії – влаштовувати «живі» перемовини з посадовцями, а також мітинги на вулицях».
Михайло ЛебедьФото: Платформа ТЮ
Михайло пам'ятає лише один випадок, коли проблема вирішилась за допомогою самого лише листування за його участі. Це стосувалося свободи мирних зібрань.
«Я проводив дослідження – вивчав документи з неконституційними нормами, які були ухвалені в 2014 році й мали діяти на маріупольському напрямку. Коли ці документи з'явились, була актуальна загроза військового вторгнення на ці території, тому тодішніх нормотворців можна навіть зрозуміти. Проте пізніше, через роки, в жорстких правилах вже не було жодної потреби. Але місцева влада почала використовувати ці норми вибірково, проти мітингів, які їм просто не подобались».
Листування за допомогою закону «Про доступ до публічної інформації», за словами активіста, майже знищило цю практику. Інформаційні запити часто надсилалися повторно, але містили в тому числі просвітницьку інформацію. У результаті активісту вдалося отримати відповіді, що будь-яке регулювання мирних зібрань має відбуватися згідно з Конституцією, а якихось документів, які б це обмежували, мовляв, немає.
Михайло ЛебедьФото: З особистого архіву
Для того, щоб правильно впливати на владу через запити та звернення, Михайло радить спробувати користуватися законом «Про доступ до публічної інформації» замість «Про звернення громадян»:
«В першого закону значно менший «дедлайн» на відповідь, якщо та не потребує складних підрахунків, – 5 робочих днів замість місяця. До того ж другий закон дещо застарів і містить більше зачіпок для зловживань з боку чиновників, що дозволяє їм не відповідати на питання».
Варто пам'ятати, що будь-яке письмове звернення може використовуватись не лише як звернення:
«У листи до влади можна додати якісь просвітницькі тексти, які допоможуть в проблемі, або навіть ультиматум в тій чи іншій формі. Наприклад, повідомлення про намір провести мітинг можна використовувати одночасно і як звернення».
Михайло ЛебідьФото: З особистого архіву
Щодо петицій, то вони не стільки самі собою впливають на рішення влади, скільки допомагають людям згуртуватися для подальшої співпраці.
«Варто пам'ятати, що влада прекрасно розуміє, що електронні петиції – це «зброя лінивих», а тому не надто її бояться. Більшість людей, які підписують такі петиції, не готові зробити якісь більш складні речі, щоб досягти заявленої мети. Тому однієї петиції з підписами іноді не достатньо, щоб чогось добитись».
***
Матеріал створений в межах проєкту «Активація: Культура мирних зібрань», що реалізується Платформою ТЮ завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
Проєкт присвячений підвищенню обізнаності громад про право на свободу зібрань, культуру мирного і креативного протесту, а також про способи вирішення конфліктів між владою і суспільством.
