Вздовж вулиці Губенка у Волновасі, там де закінчується місто і починається дорога на очисні споруди ми побачили дивні штуки, які нагадували музейні експонати. Згодом ми з'ясували що це "Гармани" і вони представляють історичну спадщину нашого краю. Хто їх збирав і чому в нашій місцині їх так багато.
Збирав їх власноруч місцевий мешканець Андрій Грешний. Тепер з родиною слідкує за пів сотнею музейних експонатів під відкритим небом. Цікаво те, що влітку на цьому полі пасуться коні. А знаряддя, які вішали на них вдавнину лежать поруч, немов нагадуючи про важкі часи. Коні також належать родині Грешних.
"Ці штуки дійсно потрібні були для збирання та обробки зерна на конях. Ці камні збиралися не один рік, у простих людей. Завжди вони просто лежали без діла, тому без проблем нам їх дарували. Вийшло символічно, коні часто пасуться на полі, а навколо такі знаряддя праці їхніх предків", - розповідає дочка Поліна.
Скільки років "Гарманам" і як їх використовували
Про "Гармани" нам розповіла учасниця группи "Автентична донеччина", Зінаїда. Жінка з одного з найдавніших сіл на сході України. Зараз село знаходиться в окупації. Тому ми не називаємо прізвище співрозмовниці та назву села.
"В селі можна зустріти просто біля дворів часто половецьких ,скіфських кам,яних баб і ось ці ,"звіздчасті" гармани. У нас неподалік колись був млин і ми там бували. Використання гарманів при помолі неможливе: гарман мусив обертатись і просто б перегрібав би, передавлюючи щось. Загадка була довго, бо покоління народжене після 1917 року, наші сучасники не могли вже пояснити, що то за дивна каменюка. Років 7 тому влітку у нас працювала етнографічна експедиція з музею с. Пирогове, бо саме від нас вони вивезли розібрану давню хату кінця 18 століття.
Молотилка. Цьому знаряддю більше 100 років
Ми збирали разом посуд, старі меблі, знаряддя, ткацький і гончарний верстати, тощо. От тоді і взнала я назву, яку і сама шукала довго. Керівник експедиції Віра Максимівна була здивована: ходячи вулицями натрапляла на них, казала, що і не думала,що на крайньому сході України зерно молотили гарманами", - повідомила Зінаїда.
"Музейні експонати" у Волновасі під відкритим небом
"Напевно ідею молотіння завезли сюди поселенці з півночі чи центру України. Ними користувались до появи механічних молотилок і гармани були не у кожного господаря, а наймали того,хто гарманував. Як розповідали на току, на площині розбирали і певним способом розкладали снопи. У висверлений отвір вставлявся кований стержень, кінці виходили назовні і до них кріпились якісь крюки, що якось з'єднувались і кріпились до упряжі спеціальної - оглоблі, до безпосередньо коня. Водив коня погонич-юнак чи чоловік по колу, де вистелене збіжжя. Пристрій обертався і видавлював зерно з колосків, але безпосередньо до землі не прилягав.
Ось така задачка для цього цікавого камінця. Далі вже збирання, відвіювання тощо від гармана не залежало. Можливо, селяни громадою якось, по кілька господарств об,єднувались для гарманування, а потім ділили безпосередньо зерно", - розповідає пані Зінаїда.
Багато хто із наших співрозмовників вважає, що велика кількість "Гарман" на сході України збережена саме у Волноваському районі. Цьому сприяли місцеві ремесла пов'язані в основному з вирощуванням зерна на полях.
