"Я би хотіла би це все розповісти емоційно, щоб всі зрозуміли що я пережила, але мало що відчуваю після пережитого", - так починає свою трагічну розповідь школярка із Волновахи, яка втратила дідуся. Він загинув під обстрілами.
Далі пряма мова. Історію опублікували на YouTube-каналі телеканалу Інтер.
Я можу повноцінно судити тільки по своєму власному досвіду, тому я хочу розповісти вам свою історію. Я жила з бабусею та дідусем, тому що від них було ближче йти до школи, а мої батьки жили в іншій частині міста. Коли наше місто почали обстрілювати я ще думала що піду до школи. Декілька днів ми ховалися на кухні. Де готувалася вся їжа із нашого магазину. 27 лютого кілька снарядів впали поблизу нашого будинку. Мій дідусь вийшов подивитися чи не пошкоджений генератор та балони з газом. Ми ними користувалися тому що через обстріли вже не було води і газу. Півметра від нього впав снаряд, він потрапив в металевий навіс під яким дідусь стояв.
Історія волноваської школярки: відео
Його тіло було повністю в дірках від осколків, око майже випало від удару об землю він впав через контузію. Але зміг крикнути декілька раз "Наташ, Наташ" - це ім'я моєї бабусі. Потім я вже почула як моя бабуся кричала ім'я свого чоловіка - "Саша, Саша вставай". Коли я вийшла допомогти затягнути дідуся в дім, під ним була калюжа крові. Його голова була пробита. Ліва рука перебита осколками, легені були в дірках. Ми намагались йому допомогти, викликали швидку, але ніхто не міг допомогти через обстріл. Бабуся намагалась докричатися до нього, аби він не втрачав свідомість. Він тяжко дихав. Потім він заплакав, хоча був вже присмерті. І помер. Вони прожили все життя в місті. Він помер на моїй дитячій подушці. Ми змогли зателефонувати моєму дядькові поки був ще зв'язок, він поїхав з нами під обстрілами. Тиждень ми жили у його тещі - 8 людей в підвалі 2 на 2 метри. Нас на машині з пробитими колесами вивезли наші військові в село, де поки ще не стріляли. Далі ми поїхали на захід України.
