Життя триває попри війну. І те, що ви зараз живі та читаєте цей текст — вже, як мінімум, причина посміхнутися. Принаймні так вважає підприємниця Світлана Панібратченко, яка втратила свій дім та бізнес у Волновасі, але все одно продовжує радіти життю. Чому зараз відчувати щасливі емоції їй не соромно, вона розповіла для Волноваха.City.
Понад 20 років Світлана Панібратченко організовувала свята для дітей та дорослих у Волноваському районі. В неї було все, про що можна тільки мріяти: прекрасна родина, затишна простора квартира та улюблена робота. Але напад росії на Україну все змінив — квартири та офісу вже немає, розбомбили, а вони з родиною ледве врятувалися під час евакуації.
Зараз сім’я знайшла прихисток у друзів в Хусті. Світлана обрала шлях самопізнання та самоосвіти — вивчає духовні практики та вчить інших людей бачити щось прекрасне у кожному дні.
“Під час війни деякі люди вважають, що радість недоречна і непотрібна. “Як ти можеш викладати свої усміхнені фото в інстаграм?”, “Чого ти жалієшся, ось у Волновасі люди досі без світла, води та газу живуть…”, “Ти не маєш права бути щасливою, поки деякі люди сидять під обстрілами по підвалах без води та їжі…” - такі думки можуть приходити в голови багатьох українців.
Це психологи називають синдромом провини вцілілого. Але від того, що ви перестанете радіти життю, нікому не стане краще — минуле життя не повернеться, квартири не відбудуються, війна швидше не завершиться, нічого не зміниться, тільки погіршиться ваше самопочуття та атмосфера у вашій у родині. Вижити під час війни — це не соромно, тому й радіти життю також не має бути соромно.
Я бачу багато дописів друзів у соціальних мережах, які діляться душевними переживаннями щодо втраченого майна. І кожен з нас має на це право, але жити минулим довго не вийде. Рано чи пізно до кожного приходить усвідомлення того, що нічого вже не повернути… Навіть якщо ми всі повернемося до Волновахи, не буде так, як до війни, більше ніколи не буде того життя, але в кожного з нас є шанс побудувати нове життя”, - говорить пані Світлана.
За словами Світлани, до війни вона багато працювала та їй не вистачало часу на навчання та подорожі. Каже, що на цей Новий Рік загадала зустріти 2023-ій біля каміна у Карпатах. І бажання вже збувається — в будинку її подруги у Хусті жінка побачила саме такий камін, як собі уявляла. Світлана каже, що не таким чином вона хотіла б досягати бажаного, жартує, що наступного разу буде більш детально прописувати кроки до втілення власних бажань.
“Правду кажуть “Бійся своїх бажань”... Раніше я хотіла більше часу приділяти самоосвіті. Хоч я вже давно вивчаю астрологію та практикую створення натальних карт, завжди хотіла більшого. І курс з чакроаналізу, який починала ще до 24 лютого, змогла пройти тільки зараз, після евакуації.
Завдяки природі Карпат нам вдалося швидше відновитися після пережитого. Я давно собі не дозволяла подорожувати… Думала, що все потім встигнеться та не помічала як плинуть за роботою роки.
Війна навчила мене не відкладати життя на потім та змінила мою “зону комфорту”. Я зрозуміла, що моя зона комфорту — це тепер весь світ. Я з однією валізою. Я вільна. При цьому я можу займатися тим, що мені подобається, з будь-якої точки світу. Зараз я практикую такі езотеричні напрямки як чакроаналіз, астрологія, астропсихологія, нумерологія та інші духовні практики. Наприклад, я можу дізнатися рівень чакр людини, побачити життєвий шлях та справжні здібності дитини, подивитися родові програми та навіть зробити аналіз відносин між людьми. Можливо хтось не зрозуміє моїх слів, можливо комусь вони здадуться дивними, але це мій вибір професії та ця робота мені подобається”, - каже чакрологиня.
За словами Світлани зараз наша країна стоїть на порозі неймовірного розвитку.
“Військові дії та інші страшні події зараз відбуваються через те, що закінчується епоха темряви та починається, так би мовити, світла епоха для нашої цивілізації. І тим, хто зараз живе та виживе, пощастить ще побачити цей прогрес та розвиток нашого суспільства, ми ще застанемо новий гарний та щасливий світ. Тобто темрява має піти. І якщо ми живі, значить ми ще для чогось потрібні цьому світові.
Весь негативний досвід нам для чого? Це як з цукерками — якщо ти будеш їсти весь час тільки солодке, то з часом воно перестане бути тобі смачним. Тобі захочеться і соленого, і гострого і кислого. Так і у житті — ми маємо “скуштувати” все, щоб відчути справжній смак життя. І це вже вибір кожного: або бути жертвою та жити минулим, або взяти долю у свої руки та почати створювати щось нове, корисне та гарне, турбуватися про інших, нести у світ добро”, - говорить Світлана.
"Мирняку варто відновлюватися”
Часом нам здається, що ми не заслуговуємо на щастя, коли навколо нас щодня помирають невинні люди та страждають ті, хто втратив свій будинок та рідних. Багатьом соромно пити каву у кав’ярнях, купити собі щось красиве або навіть подивитися фільм, бо вся країна переживає горе. Ось що про це думає військовий психолог Андрій Козінчук:
“Є такі люди, у яких зараз все добре. Ні, не так, не добре. Просто вони працюють, заробляють, їхня сім'я в безпеці, вони нормально харчуються і все одно страждають. А знаєте чого страждають? Бо відчувають свою провину за те, що в них все добре. І вони ходять і напружуються. І коли в них питаєш "Як ти? ", вони кажуть "Ой, та наче нічого, але все погано, бо я новини прочитала".
Дивіться, ЗСУ валиться як боженьки, ті що не залучені, готуються до другої фази. Треті вчаться в “учебках”, полігонах, ютубах і в ППД. А от цивільним, мирняку, варто відновлюватися і починати займатися своїм життям — робота, діти, маршрутки, корки й донатити на ЗСУ, хто може. Виключення — волонтери. Їх правда важко назвати цивілами, бо вони шарять у всіх нюансах. Але волонтери, будь ласка, згадайте про такі забуті речі як сон і відпочинок.
Короче, якщо у вас все норм і ви в безпеці, то так і має бути. Ми того і прагнемо всі. Війнонька не закінчилась. Абізяни ще не всі мертві. Ще купа гарячих точок. Ми їх виженемо, але це системна тема, яка потребує залучення всього, в тому числі й економічного і морального стану всіх українців. А ви українці, пишайтеся цим.
Приклад. Я сьогодні вирвався в барбершоп і мене зробили красівим. Знайдіть час потурбуватися про себе”.
Чи можна радіти життю? - Думка військового
Військовослужбовець ЗСУ Ігор Шолтис записав свою думку у TikTok:
