Студія виробництва фільмів Atasov Film Travel розповідає історії переселенців у “короткому метрі”. Нещодавно вони зняли фільм про родину переселенців з Волновахи під назвою “Волноваха. Вкрадена надія”. Спогадами та думками героїв фільму вирішили поділитися й у Волноваха.City.
Останній раз, коли бачила батька
Сім’я Алли евакуювалася з Волновахи на Київщину. Темноволоса жінка з теплими очима й про рідне місто розповідає з теплом.
“Ми жили добре, спокійно. В нашому місті був гарний парк, поруч з Професійно-технічним училищем, який ми, місцеві, називали “Ёлочки”. Я там любила гуляти з візочком”, - каже жінка.
Алла, переселенка з ВолновахиФото: Atasov Film Travel
24 лютого Алла не вперше опинилася під обстрілами російської армії. У 2014 році в таких умовах їй довелося народжувати дитину в окупованому Донецьку. Але на цей раз ситуація була набагато гірше, ніж у 2014 році…
“Була така невизначеність, так було страшно, що просто не знала куди себе діти і які рішення треба приймати в ці хвилини. Ми пішли у підвал. В мені до останнього жила надія, що “постріляють, постріляють і все буде тихо”, що ми повернемося до нашого нормального життя, до роботи та все буде Україна”, - говорить жінка.
Переселенка з Волновахи АллаФото: Atasov Film Travel
Алла згадує, що коли місто обстрілювали окупанти, люди не усвідомлювали що відбувається.
“Інтернет не працював, точніше — дуже погано ловив. Інформації ніякої не було про те що відбувається поблизу і ми не знали чого чекати”, - розповідає Алла.
Ситуацію ще й погіршувало те, що Аллин рідний батько тоді лежав у лікарні після операції з ампутації ноги. В перші дні жінка змогла його відвідати. Вона бігла до нього в літніх туфлях під обстрілами та поверталася назад також під обстрілом. Тоді вона ще не знала що це був останній раз коли вона його бачила.
“Я до нього прибігла, віддала якісь речі, обід та швиденько побігла назад. Навколо стало гучно через вибухи. Я думала, що я не добіжу до дому… З усіх підвалів мені кричали “Давай до нас, а то зараз почнеться”... Але добігла. Потім хтось сказав, що половина Волновахи вже не наша… З цього ми зробили висновок, що треба їхати” - розповіла Алла.
Втратили майно, але не життя
Олександр, чоловік Алли, розповідає, що збирали речі у темряві, під світлом маленького ліхтарика, похапцем. “Взяли альбоми, але фотоапарат та жорсткий диск взяти забули — там більше фото”, - каже він
Переселенець з Волновахи ОлександрФото: Atasov Film Travel
У камеру Алла показує цукорницю. Говорить, що це єдина річ з кухні, яку вона з собою вивезла.
Алла з чоловіком, дітьми та песиком виїздили з міста кількома машинами, разом з сусідами, до світанку. Першою їх зупинкою стала Велика Новосілка. Родина відвідала ще кілька населених пунктів поки у травні їх знайомі їм не запропонували житло у Святопетрівському і родина погодилася.
Сім’я продовжує жити далі та працювати попри біль та втрати, які принесла з війною росія. Звісно їм дуже шкода минулого життя, бо в людей було все, що було їм потрібно… Але вони щасливі, що зберегли найцінніше — свої життя.
Дивитися фільм “Волноваха. Вкрадена надія”
