До повномасштабного нападу росії на Україну мешканка Волновахи Ірина мала свій дім та щасливе життя. Тепер жінка вимушена жити в чужому будинку та хвилюватися за рідних, які не змогли виїхати з міста та досі перебувають в окупації. Свою історію війни Ірина розповіла для Золочів.нет.
"Я ніколи не думала, що так сильно люблю своє місто"
Ірина евакуювалася з Волновахи на першому та останньому евакуаційному потязі 26 лютого.
“Страшно. Нічого не розуміли що воно діється. Не вірили що таке може бути. Думали що ненадовго їдемо, що постріляють як у 2014 році та й усе. А воно затягнулося… Ще страшніше ніж у 2014 стало. Тільки Бог нам допоміг виїхати, бо наші знайомі не давали своїх машин, ховаючи їх на подвір'ях, а таксі вже не їздили.
За 40 хвилин до вирушення потяга нам сказали, що він евакуаційний та на ньому можна виїхати. І ми побігли на нього з онуками та старшою донькою. Менша та середня з родинами залишалися у Волновасі. Це було страхіття. На той момент ще Волноваху не взяли, але рясно обстрілювали”, - згадує Ірина.
За її словами евакуаційний потяг затримувався, а людей на вокзалі було мало, бо не всі про нього знали.
"Я взагалі думала, що онуків вивезу, а сама повернусь, щоб з чоловіком людям допомагати та волонтерам. Але не вийшло. Довелося до Польщі їхати. І як там нас добре не приймали, довго там бути не змогла — тягнуло в Україну. Як виявилося дуже важко бути за кордоном коли ти кохаєш свою родину, свою країну та своє місто…Я ніколи не думала, що так сильно люблю своє місто. І зараз помислами тільки там” - каже жінка.
Ірина говорить, що в жодному разі не очікувала винести на своєму віці таких страждань, особливо жінці не віриться, що цей біль принесли колишні “брати”.
“Дивишся, наче люди, а вони не люди. Навіть звірами неможливо назвати. Звірі й то краще них. Нелюди”, - говорить про окупантів жінка.
Через російську агресію Ірина кожного дня молиться за свою доньку та її родину, яка досі перебуває в окупації. Також жінка хвилюється й за рідню у Маріуполі, бо навіть не знає чи живі вони.
“Деякі люди не змогли виїхати. Моя середня донька на початку вторгнення була окремо від нас, і через обстріли вона не змогла евакуюватися — сиділа в підвалі. А зараз коштів немає, щоб виїхати, бо це дуже дорого…” - говорить жінка.
Ірина каже, що після звільнення Волновахи одразу поїде до міста допомагати у його відновленні.
“Ми віримо, що перемога буде за Україною. І хоч вже не молода, але планую допомагати нашу країну відбудовувати, щоб вона ставала кращою, заможнішою”, - сказала Ірина.
Повне інтерв'ю Ірини:
