До нападу російських агресорів 24 лютого площа Великоанадольського лісгоспу становила понад 20 500 гектарів. Зараз більшість території знаходиться в окупації. Про те що вдалося врятувати від загарбників розповів виконувач обов’язків директора ДП “Великоанадольське лісове господарство” Олег Авдєєв для видання “Природа і суспільство”. (Далі — пряма мова)
“За будь-яку ціну рятувати й доглядати наші угіддя”
– Повномасштабне вторгнення застало наше підприємство у процесі реформування. У рамках укрупнення до нас саме приєднали колишній Приазовський держлісгосп. Організаційні, фінансові моменти та питання влаштування персоналу об’єднаного підприємства були у розпалі… Площа оновленого лісгоспу становила понад 20 500 гектарів. Ми потужно готувалися й до лісокультурної кампанії, заготували сіянці й садивний матеріал.
Але вже з перших хвилин повномасштабної війни наші угіддя опинилися в епіцентрі бойових дій. Бо географічно ми – це місто Волноваха, це Мар’їнка, Красногорівка і – Маріуполь та узбережжя Азовського моря. Саме там й вдарив російський наступ.
За лічені тижні з 24 лютого були спершу просто зрівняні з землею й захоплені Волноваха з околицями та багато інших територій. Це угіддя наших чотирьох лісництв. У результаті, з чотирьох лісництв нашого підприємства – Великоанадольського, Великоновосілківського, Златоустівського, Ялинського нині на підконтрольній Україні території лишилися лише два – Великоновосілківське та Ялинське.
Роботу Ялинського лісництва ми організували наново вже влітку. Бо треба працювати, допомагати військовим та населенню, якби важко це не було. Так, лінія фронту там поруч, але маємо робити справу.
Великоновосілківське лісництво перебуває на лінії розмежування, під постійними обстрілами, що унеможливлює нам врешті налагодити роботу. Контора Великоновосілківського лісництва розташована на неокупованій території. Але сам лісовий масив під окупацією, що перешкоджає повній роботі лісництва.
“Від нашої контори лишилися лише голі стіни”
Головний офіс нашого лісгоспу розташований у Графському Волноваського району. Колись голі степи Донеччини тут заліснював видатний вчений Віктор фон Графф, а нині це територія природно-заповідного фонду. Там музей лісу, а ще Великоанадольський лісотехнічний фаховий коледж імені Віктора Єгоровича фон Граффа. Туди й вдарив шквал російського наступу.
Ця місцина окупована. За перевіреною інформацією, від нашої контори лишилися лише голі стіни. Навіть двері винесли. Не кажучи вже про пластикові вікна. Щодо транспорту, техніки, майна і так далі – ситуація теж критична. Така сама картина й по інших лісництвах. Наприклад, мені відомо, що Великоанадольське, Златоустівське лісництва повністю розграбовані. Там знищено все на 100% – від основних засобів до облікової документації.
Через важкий перебіг боїв врятувати практично нічого не вдалося. Врятували одну оперативну “Ниву” державної лісової охорони. Решта техніки, як я вже казав, в окупації. Кажуть, що її всю вже розграбували.
До повномасштабного вторгнення у нас нараховувалось понад 30 одиниць техніки. Це не рахуючи Приазовського лісгоспу. Скільки лишиться зараз – страшно подумати.
Інші лісництва (Азовське, Стародубівське, Федорівське, Янісольське) теж усі розграбовані до нитки. З людьми немає жодного зв’язку. Так само і по решті окупованих територій.
На жаль, розповідають про наших колишніх колег, які допомагають окупантам і про деяких місцевих люмпенів, які розграбовували й розграбовують майно лісництв. Впевнений, що ці повідомлення виникли не просто так.
З 68 працівників залишилися працювати 6
До повномасштабного вторгнення колектив нараховував 68 осіб. Це завдяки об’єднанню. А у перші ж години вторгнення багато кому так і не вдалося виїхати. Хтось не хотів полишити рідних, близьких, господарство, батьків-пенсіонерів тощо.
Більшість колег, особливо жінки, кому вдалося виїхати далі від війни, роз’їхалися по різних областях України. Але поступово колектив знову гуртується. От у нашому єдиному лісництві, що нині діє, зараз працюють шість осіб. Двоє – у режимі онлайн, четверо – лісничий і працівники державної лісової охорони, зараз тримають на своїх плечах важкий та відповідальний фронт робіт у Ялинському лісництві.
Ось у таких умовах ми нині й працюємо. Наперекір війні, російській окупації та іншим негараздам.
Оцінити збитки завдані війною неможливо
Через напад окупантів кожне наше лісництво потерпає від обстрілів та пожеж. По тих лісництвах, що нині окуповані, ми зможемо отримати прозору інформацію лише після звільнення цих територій.
Особливо гостро ця ситуація з обстрілами відчувається на лінії фронту, де ліси буквально всіяні залізною смертю. І де осколки й уламки, а подекуди цілі боєприпаси проштрикують стовбури дерев. На заготівлю чи виконання мобілізаційних завдань воно вже жодним чином не підійде. Хіба що на дрова. І коли ми заготовляємо деревину, то часто знаходимо такі сюрпризи. А до найбільш небезпечних ділянок лісів нас взагалі не допускають. Але допомагають рятувальники та військові, які намагаються максимально оперативно розчищати наші ліси від металевої смерті.
Через розпал бойових дій ми не можемо порахувати та оцінити збитки, що завдані державному лісовому фонду.
