19-річний Олексій разом з рідними майже пів року жив в окупації у Волноваському районі. Про смерть мами, свавілля загарбників, евакуацію та оформлення опікунства хлопець розповів Суспільному.
Лікарі не повідомили про смерть матері
У селі, де жила родина Олексія, під час окупації не було світла, газу та води. Воду набирали з колодязя, а телефон заряджали у сусіда, який мав сонячні батареї.
"Якось я заряджав у нього телефон й до мене під'їхав БТР з військовими. Почали перевіряти. У телефоні були українські новини й вони погрожували, що прийдуть до мене додому й заберуть "в неизвестном направлении", – розповідає Олексій.
Також пригадує, як сидів на даху та спілкувався телефоном з мамою. Сусідка пожалілася військовим, вони приїхали й почали погрожувати. Перевірили будинок і телефон, але нічого не знайшли.
Мама Олексія захворіла й потрапила у лікарню. Родині не повідомили, що вона померла.
"Їй стало погано й ми викликали швидку. Медики приїжджали, давали ліки, але вони не допомагали. Знову викликали швидку й маму забрали у Донецьк. З лікарнею не було зв’язку й додзвонитися туди було нереально", – розповідає Олексій.
Олексій сам заробив гроші й поїхав у лікарню. Коли приїхав, йому сказали, що мами вже тиждень як немає. Хлопець разом з бабусею поховав її.
"Сказав про це лише середньому брату. Сестра дізналася про це, коли ми були на кордоні, бо прикордонники спитали, де наші родичі. Довелося зізнатися, що мати – померла. Молодший не знає досі", - говорить хлопець.
Евакуюватися дозволили не всім
Сім'я хотіла виїхати з окупації ще коли була жива мама. Але через хворобу поїздку довелося відкласти. Щоб вивезти дітей до родичів, потрібно було оформити над ними опіку.
"Я усвідомив, що більше мами нема. Хто, крім мене, зможе? Я за ними слідкую з їхнього народження. Тому і взяв всю відповідальність за них на себе", – каже Олексій.
Першого разу виїхати завадила "влада" з самопроголошеної “днр”.
“Вони дізналися, що ми хочемо виїхати, приїхали до нас додому й сказали: "Ви не виїдете". Ми залишилися,” - говорить хлопець.
Наступного разу змогли виїхати, бо Олексій став опікуном двох дітей. Оформити опіку на найменшого 8-річного брата не зміг, бо батько дитини не дозволив це зробити. Зараз наймолодший брат Олексія живе з бабусею у тимчасово окупованій Волновасі.
"Ми з ним спілкуємося. У нього все добре, але дуже сумно. Хоче, щоб ми його забрали", – розповідає Олексій.
Життя після евакуації
Родина евакуювалася до Чернівців. Коли діти приїхали у місто, то раділи родичам, яких давно не бачили. Зараз сестра Олексія ходить до школи, а також спілкується з дітьми з прихистку. Брат наступного року вступатиме до коледжу, а сам Олексій — планує вступати до університету. Хоче стати програмістом.
Олексій мусить окрім свого життя, планувати й майбутнє малечі. Він сподівається, що зможе вивести молодшого брата до себе.
