До повномасштабного нападу російських окупантів Людмила Ветошко мала власний будинок та щасливе життя. Але 24 лютого 2022 все змінилося — до Волновахи прийшов “руський мір”... Жінка та її родина дивом врятувалися від смерті, але втратили все нажите роками майно. Своєю історією війни Людмила поділилася з Волноваха.City.
"Туди не їдьте, вас там розстріляють"
Людмила досі пам’ятає звуки обстрілів, які чула 24 лютого 2022.
“О 4.30 я вийшла на двір. На вулиці вже стояли сусіди. Всі дивилися в бік Новотроїцького. Там вже йшли бої і до Волновахи долітали звуки вибухів та заграва від пожеж. На вулиці було холодно, але я чомусь не мерзла. Я думала як захистити свою родину”, - згадує Людмила.
За словами жінки тоді ніхто не був готовий до такої агресії та геноциду українського народу з боку росії. Волновасьці не вірили, що росіяни вбиватимуть, катуватимуть, грабуватимуть “братський народ”.
“Перше що я зробила тоді — побігла до банкомата аби зняти гроші. А потім – у крамницю та аптеку. У цілодобовому супермаркеті набрала води, круп, борошна, макаронів, консервів, печива, олії, свічок та сірників. В аптеці величезний пакет ліків віддали безоплатно”, - говорить Людмила.
Перші дні повномасштабного вторгнення сім’я Людмили ховалась у підвалі. Під час одного з “прильотів” у літню кухню влучив снаряд, який, на щастя, не розірвався. Сім’я у цей час була у підвалі під цією будівлею. Після цього випадку вони прийняли рішення евакуюватися. Всі продукти, які були, віддали сусідам, які тоді залишалися у місті.
“Ми виїздили 27 лютого о 6 ранку. Дорогу, по якій ми їхали, окупанти обстрілювали “градами”. Потім нам розповіли друзі, що тією дорогою бачили знищену машину наших знайомих... Ми під’їхали до блокпоста українських військовослужбовців. Плачу, сльози течуть. Не знаю що робити та куди їхати. Один з солдатів показує рукою напрямок і каже: “Туди не їдьте, вас там розстріляють. Тільки через села і поля, через Вугледар ще можна виїхати”. Я через сльози кажу йому: “Хлопчики, бережіть себе, будь ласка”. Я запам’ятала два обличчя військових, це були зовсім молоді хлопці. Вони відчували, що можуть померти, але тримали час, щоб ми, мирні, могли виїхати з того пекла”, - згадує Людмила.
"Жіночі перспективи"
Спочатку родина приїхала до родичів у Покровськ. Потім вирушили до Львова. Там родину прихистили у Центрі “Жіночих перспектив” – це громадська організація, яка займається підтримкою жінок, які зазнали насилля, надає правову та психологічну допомогу. Тоді ще організація не мала облаштованих притулків для переселенців, і протягом чотирьох місяців, до липня 2022, сім’я Людмили жила просто в офісі “Жіночих перспектив”.
Зараз Людмила працює адміністраторкою в одному з притулків та допомагає адаптуватись іншим жінкам, які втекли до Львова від війни.
“Коли кажуть, що ми втратили все, то я відповідаю: будьмо позитивними. Усе – це коли втратили й життя теж. Ми втратили матеріальне, але не духовне”, – каже Людмила.
