Начальник Волноваського райвідділу поліції та рятувальник загону “Білих янголів” Андрій Друмов розповів про важкі моменти, які з ним траплялися, під час евакуації дітей з-під ворожих обстрілів.
Хто повідомляє: ІА Вчасно.
„Ні, ми нікуди не поїдемо. Ні, тільки в Донецьк“
Андрій Друмов, пригадуючи всі обстріли, які довелося застати під час евакуації, зізнається: вивезти людей з дітьми, речами та тваринами набагато легше, аніж вмовити їх поїхати. Інколи цей процес триває кілька місяців, якщо не до року, тому що люди тримаються до останнього за примарну надію, що їхній будинок вціліє, а війна закінчиться за день-два. Або ж… Чекають рашистів, які вже їх силоміць (або й добровільно!) вивезуть на раніше окуповані території чи в росію.
“Я пам’ятаю сім'ю: ми заходимо до них із хлопцями, а там на всю стіну — російський прапор висить. В родині троє дітей. І дівчинка 15 років, яка дуже хотіла виїхати звідти, тримала мене за руку, дивилася в очі й запитувала: „А ви нас заберете звідси? Чесно?“. Я тоді ще в неї запитав, коли востаннє вона милася, вмивалася тощо. Дівчинка сказала, здається, що з тиждень тому. Питаю: „А душ коли приймала востаннє?“. І вона каже: „Рік тому. Я просто хочу помитися“. А мама на всі умовляння: „Ні, ми нікуди не поїдемо. Ні, тільки в Донецьк“. От таких ми вивозили. І вона не виїжджала ні вперше, як ми приїхали до них, ні вдруге, ні втретє, ні вчетверте”, — згадує правоохоронець.
Андрій Друмов
В черговий раз, побачивши заплакану дитину, Андрій не витримав і пішов у ва-банк, ризикуючи посадою та званням.
“Я приїхав до них і кажу: “Я вас насильно звідси вивезу. Хочете ви чи ні. Посаджу до себе у бронеавтомобіль, вивезу в Покровськ чи Курахове. На площі покладу своє посвідчення на асфальт — і якщо люди скажуть, що я зробив неправильно, що вивіз вас насильно, то піду з поліції. Мені втрачати вже нічого, я вже можу бути на пенсії 8 років. Тому нехай тоді, на площі, прокуратура, СБУ, ДБР тощо вирішують, потрібен Друмов чи не потрібен. Отака була розмова”.
Мати тих дітей тоді ще сперечалася, казала, що так же не можна робити, мов, навіщо ризикувати своєю роботою. Але коли поліційний сказав, що так і буде, як він сказав — погодилася виїхати.
“Спершу вона взагалі казала категоричне „Ні!“ евакуації. Потім — просто „Ні“. Втретє там було вже таке майже піддатливе „Ні…“, й коли ми його почули з хлопцями — зрозуміли, що треба дуже швидко йти далі, не залишати її в такій невизначеності, коли вона знову може повернутися до попередніх серйозних відмов”, — говорить Андрій.
Після слова згоди настав новий етап — торги за час. І вже він був справді визначний, тому що навіть день очікування міг повністю змінити ситуацію.
“Мені жінка каже: „Добре, дайте на збори два тижні“. Я кажу: „Ні, три дні максимум“. Їй це не підходить — ми починаємо торгуватись. Кажу, що має максимум тиждень на збори — погодилася! І тут починається обстріл, два тижні поспіль, то наші хлопці наступають, то їх відтісняють. То щойно артобстріл закінчився — ми відразу ж поїхали до тієї сім'ї, забрали всіх і вивезли”, — згадує Друмов.
“Фашисти, фашисти, вивозите насильно!” - Як поліційні евакуювали родину попа з Вугледара
Прихильників “руського міра” рятівники “Білого янгола” вивезли немало з Вугледарської громади. Лише з самого Вугледару — вісьмох.
“Був у нас у Вугледарі піп московського патріархату зі своєю родиною. В нього троє дітей: хлопець 15 років і дві дівчини — одній майже 18 було, іншій 19 років. І вони могли вважатися “потенційно зґвалтованими” окупантами, якби ми їх там залишили. Так, це вже не діти, але для мене, для їхніх батьків — дівчатка, діти. І якщо у Вугледар хтось з орків заходить — то про що ми можемо говорити? Тому ми вирішили зробити все можливе, щоб вивезти усіх, а далі — як самі хочуть.
Пам’ятаю, я приїхав до цього попа й кажу: “Не хочете їхати усі — добре. Але неповнолітніх я зобов’язаний вивезти. Тому беру тебе й малого (сина), усіх дівчат — залишаю”. Він відразу ж починає відмовлятися, але я його беру за руку й кажу: “Без „ні“, їдемо. Треба”. Він кричить “ні”, чіпляється за дружину, а та — сама кричить: “Фашисти, фашисти, вивозите насильно! Ми перед Богом…” тощо. Це було дуже емоційно, голосно, але ми таки вмовили їх виїхати. Це була довга і важка робота, насамперед психологічно", — розповів Андрій Друмов.
Відеорепортаж з цієї евакуації:
Доля дітей, яких батьки відмовляються евакуювати
В Авдіївці наприкінці березня під час російського обстрілу міста загинув 5-місячний хлопчик та його бабуся. Батьки дитини, які не забажали евакуюватися, були поранені. Також у березні 17-річний хлопець з Авдіївки самостійно пішов пішки з міста тому, що його батьки категорично відмовлялися виїхати на безпечну територію. 21 квітня під час обстрілу Нью-Йорка на Донеччині російська ракета поцілила у приватні будинки та поранила 9-річну дитину.
Випадки поранення або смерті дітей у населених пунктах поряд з лінією фронту в Донецькій області трапляються постійно. Поліція, рятівники та місцева влада довгий час були “зв'язані по руках” через відсутність законного механізму евакуації дітей. Нарешті це питання було вирішено у березні 2023 року, коли Кабмін України прийняв постанову № 209 від 7 березня 2023 р. «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 841 і від 29 липня 2022 р. № 854». Згідно з постановою, рішення про примусову евакуацію дітей ухвалює обласна військова адміністрація, яка узгоджує його з органами військового командування та координаційним штабом з питань проведення обов’язкової евакуації населення в умовах воєнного стану.
Прийнята Постанова має суттєво допомогти у питаннях евакуації дітей. Впровадження цього механізму дуже чекали всі, хто займається евакуацією — наразі це збільшує можливості врятувати дитячі життя. Але чи змінить це щось у головах батьків, які продовжують утримувати власних дітей на небезпечних територіях в умовах війни та ховати їх від рятівників — невідомо.
