Вчителька географії та В.О. директора Волноваського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №7 Яна Міллєр дивом врятувалася від жахів війни, яку приніс до тимчасово окупованої Волновахи “руський мир”. Наразі вона перебуває у безпечному місті — на підконтрольній Україні території та продовжує навчати дітей у дистанційному режимі. Серед її учнів є діти, які наразі перебувають в окупації. Про сучасних дітей та особливості роботи вчителя під час війни пані Яна розповіла для Волноваха.City.
Евакуація та нове життя
Пані Яна зі своєю родиною виїхала з Волновахи 28 лютого 2022 на власному авто.
“Ми їхали в нікуди, аби якомога далі від жаху війни, далі від болю, страждань, втрати. Евакуювались самостійно під обстрілами та бомбардуванням, не вірячи, що це відбувається з нами. Перші дні після евакуації перебували в санаторії у Новомосковськ, що на Дніпропетровщині, куди нас провели волонтери. На початку березня 2022 ми переїхали на Полтавщину, де винайняли будинок і проживали в ньому до серпня 2023. Зараз ми живемо в Київській області”, - ділиться спогадами педагогиня.
Яна Міллєр впевнена, що найцінніше у світі — це життя рідних людей. І коли близькі знаходяться поруч, у безпеці, то адаптуватися до нової реальності значно легше.
“Коли потрапили в реалії війни, евакуації, залишившись сам на сам з думками, з проблемами й горем, довелося адаптуватися до нових умов, до нового життя, виживати. Що допомогло адаптуватися? Час. Час вгамовує будь-який біль, розставляє все по місцях, допомагає переглянути пріоритети, виділити найголовніше. Повноцінно адаптуватися не можливо, бо не можливо забути, не можливо стерти з пам'яті своє життя, що вщент зруйновано внаслідок війни.
Після 24 лютого найважливішим було розуміння значущого, розуміння, що необхідно рухатись далі, бо поряд діти, для яких маєш бути прикладом, і своїм холодним розумом, стриманістю і силою волі надавати впевненість людям, що поряд. Самоконтроль, самовдосконалення, самодисципліна — це те, що допомагало, давало сили”, - говорить жінка.
Педагогічна діяльність та реалії війни
Пані Яна каже, що працівники освіти Волноваської громади, в реаліях війни, почувають себе достатньо захищеними, адже не дивлячись на евакуацію, на окупацію міста, на оголошений простій на роботі, вони продовжували працювати, тримати дітей на зв'язку, відновлювати документацію.
“Наразі мій робочий день мало чим відрізняється від тисячі робочих днів до війни. Є робоче місце, є колеги, учні, уроки, плани, звіти, наради, оперативки тощо. Але все це дистанційно, через екрани моніторів, користуючись месенджерами, платформами, хмарними технологіями. Чи складно? Так! Складно! Складно не мати живого спілкування, складно усвідомлювати, що педагоги та діти, не мають можливості зібратися разом у класі, у своїй школі, обговорити проблеми й досягнення, обійняти один одного.
Оскільки я викладаю географію, то маю змогу під час уроків знайомити учнів з особливостями рельєфу, багатствами надр, розмаїттям тваринного і рослинного світу України, а також з особливостями господарської діяльності, економіки, зовнішньоекономічних зв'язків з іншими країнами Європи та Світу. Це дає дітям уявлення про велич і міць нашої держави, особливості геополітичного розташування тощо, можливості та потенціал українського народу. Намагаюсь закріпити чітке усвідомлення, що Україна велична, неповторна, різна, та водночас рідна та єдина.”, - каже освітянка.
На сьогодні у волноваській школі № 7 навчається 255 учнів. І це при тому, що будівлі школи, як такої, більше не існує — російські окупанти розбили та знесли школу ще рік тому.
Волноваська школа №7 після нападу російських окупантів у березні 2022. Наразі на місці школи пустирФото: Волноваха.City
Всього у Донецькій області окупанти знищили 32 школи, і ще 315 пошкодили. Такі статистичні дані станом на лютий 2023 року приводить БФ “savED”.
“Багато дітей перебувають за кордоном, а також на тимчасово окупованій території (ТОТ). Учні раді спілкуватися зі своїми викладачами, школа відіграє важливу роль у їхньому житті, бо саме вона невидимою ниткою з'єднує з минулим, не дає втратити почуття стабільності та впевненості. Дітям подобається спілкуватися між собою, ділитися своїми досягненнями, враженнями, подіями з життя. Учням, що знаходяться за кордоном і на ТОТ, дуже складно, адже вони відвідують дві школи. Але чітко усвідомлюючи важливість та перспективи саме української освіти, наполегливо і старанно працюють, виконують завдання, цікавляться невідомим, тішать нас своїми успіхами.
Про війну діти говорять неохоче. Дитяча психологія влаштована таким чином, що витісняє весь негатив з їхніх думок. Звичайно, що всі учні пережили евакуацію, дехто полишав місто вже під час окупації, всі пережили велику трагедію. Діти із задоволенням розказують про міста, в яких вони наразі проживають. Багато з них з нетерпінням чекає повернення додому”, - розповідає вчителька.
“Наші діти стали дорослими не по роках”
Пані Яна з особливим теплом ставиться до дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території. Вчителька впевнена, що такі діти заслуговують на посилену підтримку та допомогу зі сторони педагогів.
“Для дітей, що навчаються в українських школах, знаходячись в окупації, найважливіше — це можливість спілкування, можливість відчувати, що ми з ними поруч, ми нікого не засуджуємо, а лише підтримуємо і допомагаємо. Надаємо освітні послуги, вислуховуємо, надаємо поради щодо підвищення ефективності навчання. Наша задача — не припустити втрати зв'язку з українською мовою, культурою, історією, цінностями та духовністю”, - говорить педагогиня.
Вчителька констатує, що війна та російська агресія забрали в українських дітей дитинство.
“Наші діти стали дорослими не по роках. Пройшовши евакуацію, соціалізацію в інших містах, навіть в інших країнах, зберегли у своїх серцях любов до своєї Батьківщини. Де б вони не знаходились, завжди з гордістю розповідають своїм одноліткам про силу духу і велич українського народу, нащадків Володимира Великого, Тараса Шевченка.
На жаль, сучасні діти за певними показниками набагато доросліші, ніж було старше покоління в їхні роки. Вони пережили набагато більше, ніж деякі дорослі протягом свого життя. Шкода, що вони позбавлені дитинства. Замість веселого сміху друзів вони чують вибухи, постріли, звуки сирен. Сучасні діти знають, чого вартують доброта, любов, людяність, тепло рідних сердець”, - впевнена пані Яна.
Від російської агресії постраждали понад 1 700 дітей — трохи статистики
Через російську агресію діти з Волноваського району та багатьох регіонів України були вимушені швидко подорослішати… Війна забрала у них мирне життя, щасливе дитинство у рідному домі. Багато дітей втратили рідних. За інформацією Офісу Генерального прокурора станом на ранок 9 лютого 523 дитини загинули в Україні внаслідок збройної агресії рф.
“Більше ніж 1741 дитина постраждала в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії рф. Станом на ранок 9 лютого 2024 року за офіційною інформацією ювенальних прокурорів 523 дитини загинули та понад 1218 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Ці цифри не остаточні. Триває робота з їх встановлення в місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій - 509, Харківській - 328, Херсонській - 146, Київській - 130, Дніпропетровській - 111, Миколаївській - 101, Запорізькій - 100, Чернігівській - 72, Луганській - 67”, - йдеться у повідомленні.
