Щороку у третій четвер травня українці відзначають День Вишиванки. На честь свята про вишивку Донеччини, яка побудувала у 19-му столітті, для Волноваха.City розповіла фольклористка та дослідниця етнографічної спадщини Донеччини Ірина Крюченко.
Вишивка Донецької області
За словами пані Ірини у 19 столітті приїхали у необжитий степ Донеччини переселенці з Чернігівщини, Слобожанщини, Центральної України та західних регіонів України. Переселенці розселилися в степах компактними групами, створивши українські села. Кожне село мало свої звичаї, які відображали етнічну культуру того краю, звідки прибули переселенці. Жінки ткали полотно, з якого шили етнічний одяг, вишивали рушники та сорочки, за зразками свого давнього роду. На комірці, рукавах та подолі сорочки вишивали традиційні орнаменти, які виконували оберегові функції. Це символи здоров'я і краси, щасливої долі й родинної пам'яті, любові й вірності. Вишивки слугували для наших предків як оберіг від будь-якого лиха.
Наприклад Чернігівські сорочки вишивали на льняному домотканому полотні, найчастіше “білим по білому”, з додаванням червоних візерунків. Були такі орнаменти як ромбічні сітки, хвилясті лінії, хрести, деревце схоже на сосну, а також вишивали зірки.
Приклад вишивки для чернігівської сорочкиФото: Ірина Крюченко
Зразки вишивок від майстрині-вишивальниці Донеччини Людмили Савченко:
Ірина Крюченко каже, що найпоширенішою вишивкою на Сумщині всередині 19 століття вважалася лічильна гладь. Також вишивали виколюванням, мережкою та штапівкою.
Зразок вишивки переселенців з СумщиниФото: Ірина Крюченко
Полтавщина славилася своєрідною технікою вишивки “білим по білому”, яка налічує близько 180 різних способів виконання, які називалися: клинцева лиштва, човникова, хмельова, сніжкова, яблучкова тощо. Стібки гладі неодмінно мають кластися вертикально та мають бути однакової довжини.
Приклад полтавської вишивкиФото: Ірина Крюченко
Слобідська Україна — це переселенці з Харківщини. Найвагоміші характерні риси слобожанської вишиванки перегукуються з традиціями вишивки Полтавщини — спочатку вишивали лише “білим по білому”, а вже потім з'явилися цікавіші комбінації з вкрапленнями різноколірних візерунків.
Приклад Слобожанської вишиванкиФото: Ірина Крюченко
У переселенців з Київщини вишивка спочатку була “білим по білому”, потім нитку варили в корі дуба. Колір почав з'являтися коли вже з’явилися фабрики.
Приклад київської вишиванкиФото: Ірина Крюченко
Черкаському регіону традиційна вишивка притаманна в чорних кольорах. Існує стереотип, що чорна вишивка жалобна, проте це зовсім не так — у деяких регіонах України жінки чорні сорочки одягали на весілля.
Приклад черкаської вишивкиФото: Ірина Крюченко
Переселенці Західної України вишивали зигзагоподібні форми низзю, штапівкою, настиленням, а також мікроскопічним хрестиком. Вишивали як геометричні фігури, так і рослини орнаменти різноколірними нитками”, - розповідає краєзнавиця.
Приклад вишивки переселенців Західної УкраїниФото: Ірина Крюченко
Звідки на Донеччині з'явилася традиція вишивати троянди
Трохи пізніше, зі швидким розвитком індустрії та господарської промисловості, на Донеччині з’явилася популярна традиція — вишивати червоно-чорні троянди.
“Селяни до своїх традиційних візерунків почали додавати більш сучасні орнаменти, які їм запропонував французький бізнесмен парфумерної промисловості з прізвищем Брокар, який мав велику мережу виробництва від Франції до України та випускав народне мило, яке коштувало 1 копійку. І в це мило, як премія, вкладалася вкладка зі схемою вишивки, яку створювали професійні художники.
Схема вишивки трояндиФото: Ірина Крюченко
Ці бізнесмени знали, що наші українські жінки дуже любили вишивати, й тому, щоб їх промисловість розвивалася і була прибутковою, вони вигадали ось такий нехитрий план. Ось так і з'явилася на Донеччині червоно-чорна вишивка троянд, яка згодом витіснила традиційно старовинну вишивку наших переселенців і стала невіддільною культурою Донеччини, яка не мала ніякого відношення до традиційних народних українських орнаментів”, - поділилася етнологиня.
Ірина Крюченко знаходила домоткані сорочки вишиті в червоно-чорних кольорах, яким понад 100 років, під час етнографічних експедицій Волноваським районом.
“Найбільш улюблені візерунки наших предків — це рослини: лілеї з бутонами, виноградні грона та лоза, гілки з плодами калини або дуба та багато інших. Серед рослин також значне місце займали червоно-чорні троянди. У фольклорі червоний колір представляється символом радості й любові, а чорний — печалі.
В кінці 19 століття найкрасивішою дівочою вишиванкою вважалася така, у якої рукава були багато вишиті червоно-чорними квітками”, - розповіла пані Ірина та показала фото сорочки, яку їй передала мешканка села Веселе, Галина Осипчук. Зазначимо, що це село наразі знищене російськими окупантами.
Пані Ірина показала фото сорочки, яку їй передала мешканка села Веселе, Галина ОсипчукФото: Ірина Крюченко
“Цю вишиванку вишивала мати Галини собі на весілля. Тобто це весільна вишиванка, їй вже більш як 100 років”, - уточнює пані Ірина.
Етнологиня зазначає, що який би орнамент не вишивали наші предки, вони вірили, що треба починати роботу з гарного настрою.
