Бібліотекарка Любов Полєва родом з Гранітного. Через російську агресію жінка була вимушена двічі покинути свій дім — вперше проросійські бойовики знищили її будинок у січні 2015. Тоді вона евакуювалася до Старогнатівки. Проте через повномасштабне вторгнення росіян, у 2022 році й цей дім їй довелося залишити. Наразі бібліотекарка проживає на Львівщині та продовжує працювати у своїй бібліотеці, збирає книги та розвінчує стереотипи, які склалися у місцевих жителів про мешканців Донеччини.
У всій громаді залишилася одна бібліотекарка
З 2023 року Любов Полєва працює бібліотекаркою Гранітненської сільської бібліотеки відділу культури, молоді та спорту Мирненської селищної військово-цивільної адміністрації. Гранітне знаходиться у Волноваському районі Донецької області й наразі окуповане росіянами, як і вся Мирненська громада.
“Насправді я стала бібліотекаркою досить випадково. Оскільки я писала вірші, дехто з громади звернувся до мене, аби я написала вірш на конкурс, а потім іще один вірш… А потім мені запропонували працювати бібліотекарем у Гранітненській сільській бібліотеці. Зараз я залишилася єдиною бібліотекаркою на всю громаду.
Всього у громаді у нас було 10 бібліотек, але вони всі залишилися на окупованій території. Інші бібліотекарки не виїхали звідти… Проте продовжують вони там працювати на окупаційну владу чи ні нам невідомо, адже вони не йдуть на зв’язок та про них ніхто нічого не знає”, - ділиться пані Любов.
Фахівчиня стверджує, що Гранітненська бібліотека потрапила під окупацію за два дні до оголошення повномасштабного вторгнення росіян, а саме 22 лютого 2022 року. На базі бібліотеки, крім бібліотечного фонду, був музей історичних цінностей. Наразі жінці невідомо у якому стані знаходиться це приміщення.
“Я володію точною інформацією, що всю українську літературу було вилучено з бібліотек громади, розстріляно як мішені та спалено. Мені здається що вони це роблять, бо бояться нас і вони не хочуть, щоб наша мова розвивалася, щоб люди спілкувалися українською мовою. Знаєте, як то кажуть — роз'єднуй і керуй”, - ділиться Любов Полєва.
Стереотипи про Донбас
Жінка каже, що російська пропаганда десятиліттями працювала аби роз'єднати західну Україну та східну. І на думку жінки така маніпуляція свідомістю українців спрацювала на Львівщині.
“Зараз я у Львівській області і я постійно спілкуюсь з місцевим населенням, і вплив російської пропаганди тут прям відчувається… Я зустрічалася з безліччю фейків про Донецьку та Луганську області.
Найбільш розповсюджені стереотипи з якими я борюся:
-
Що мешканці Донеччини та Луганщини нібито не українці, бо ми типу зовсім не знаємо і не вчили ніколи українську мову.
Деяких мешканців Львівщини настільки зомбували, що Донецьк та Луганськ це не Україна, що вони навіть не знали, що ми в школах вчимо українську мову. Вони не знають, що в Донецькій і Луганській областях є повністю україномовні школи.
Я помітила таку регіональну відмінність в освітньому процесі — вони тут зовсім не вчили російської мови, у них в школах є українська, німецька, англійська. Деякі люди заявляли мені, що вони більші українці ніж я, лише через якесь російське слово, проте я вказувала їм на те, що у їхній мові також помітно багато польських слів, і це нормально, бо ця частина України межує з Польщею. І якщо поїхати трохи далі, ближче до кордону з Угорщиною або Румунією, ми почуємо інші діалектизми. А ось наша область на жаль межує з росією, і тому в нашій мові є багато російських слів. Попри це ми теж є українцями. Мова не повинна нас роз'єднувати, ми все одно єдина країна.
-
Що в нас нібито немає українських традицій та ми не ходимо у вишиванках.
Я спілкуюсь з людьми місцевого відділу культури. Коли взимку ми проводили спільні заходи на Різдвяні свята, вони були дуже вони здивовані тим, що у нас в Донецькій і Луганській області знають та співають такі самі колядки та щедрівки як і на Львівщині. А потім, коли дізналися, що ми також ходимо в вишиванках, і що ми виступаємо у вишиванках, для них це теж було, знаєте, відкриттям.
-
Але найбільш розповсюджений стереотип, з яким я тут борюся, про те, що в Україні війна почалася у 2022 році… Коли так кажуть, це мені б’є по серцю. Я кажу: “Ні, це у вас особисто війна почалася у 22-му році, а в Україні вона почалася у 2014-му”.
У 2014 році до нас на Схід приїхало багато військових з усієї України, в тому числі й з Заходу. Багато з героїв загинули на фронті. Проте деякі люди досі вважають, що то була не їх війна…
Книга про військових, які служили в АТО
У 2014 пані Любов написала книгу у віршах “Душа жива. Ми всі живі” про бійців АТО, які стояли у Гранітному та базувалися неподалік від її хати.
“На написання книги мене надихнув один випадок — молодий військовослужбовець, 22 роки, прийшов в мій дім та попросив залишити рюкзачок, бо їхав на Донецький аеропорт і не знав чи залишиться він живим…
“Якщо я не повернусь, там в кишеньці адреса моїх батьків, передайте їм, будь ласка, мої речі”, - сказав на прощання він.
І я тоді всю ніч не спала, хвилювалася, що наші діти ідуть туди, в пекло, і вони можуть там загинути й про них ніхто не згадає… Я прокинулась з думкою про те, що маю написати про них книгу. І вже зранку я пішла спілкуватися з воїнами. Хлопці розповіли мені дуже страшні речі… Один з них розказував про те як збирав шматки тіл своїх побратимів, як не витримало від хвилювань серце його мами й вона померла, і що він поїхав у відпустку тільки аби поховати її, а потім знову повернувся в АТО. Він плакав, я плакала поруч з ним.
Коли я написала цю книгу, то читала хлопцям звідти вірші, про них самих. Це були неоціненні моменти. На жаль багатьох з них війна в нас забрала… ”, - ділиться письменниця.
Пані Любов з книгою “Душа жива. Ми всі живі”Фото: Любов Полєва
Жінка каже, що видати цю книгу було досить важко, адже вірші були написані не лише українською, а й російською мовою — кожен вірш писався під конкретну людину, тією мовою, якою вона спілкувалася. Всього власним коштом було надруковано 12 книг, 10 екземплярів своєї книги пані Любов подарувала сім’ям тих військових, що загинули.
Робота української бібліотекарки коли приміщення бібліотеки знаходиться в окупації
Поки її бібліотека окупована, бібліотекарка Любов Полєва збирає книжки для відновлення роботи після Перемоги. Наразі її книжковий фонд налічує 260 екземплярів.
Поки її бібліотека окупована, бібліотекарка Любов Полєва збирає книжки для відновлення роботи після Перемоги
“Деякі книги мені давали люди, а деякі я отримала завдяки участі у акціях, конкурсах та проєктах, які знаходила в інтернеті”, - розповідає жінка.
За словами бібліотекарки вона вдячна всім організаціям, які присилають їй літературу, проте книги російською мовою та списану літературу у свою бібліотеку вона не приймає.
“Бібліотека Ярослава Мудрого мені прислала коробочку з книжками, але на жаль це була списана література, тобто не актуальна, наприклад 10 томів історії України 2008 року видання. Також серед тих книг були російськомовні. Через це я з ними посварилася навіть”, - розповідає переселенка.
Бібліотекарка зазначає, що досвід її колег з Львівщини показує, що за російськомовну та списану літературу на поличках можна отримати штраф, тож такі книги виставляти тут заборонено.
“Після деокупації я планую передати зібрані книжки у Гранітненську сільську бібліотеку. Не хочеться, щоб туди зайшла людина та побачила порожні полички”, - ділиться планами пані Любов.
Проте збір книг це не єдина робота, якою займається бібліотекарка. Жінка бере участь у конференціях, організовує дитячі заходи, проводить онлайн-зустрічі з письменниками, веде сторінку бібліотеки у Facebook, займається письменницькою діяльністю тощо.
"Свою роботу після евакуації я почала з того, що у Facebook створила сторіночку гранітненської сільської бібліотеки. І спочатку я просто там робила до різних свят публікації, а потім я вирішила, що треба щось змінювати — мені захотілося проводити офлайн заходи для дітей.
На жаль дорослі місцеві мешканці важко йшли на контакт, проте діти до мене тягнулися, їм було цікаво спілкуватися зі мною. І одного разу я придумала зробити з ними майстер-клас на кухні у себе вдома. Але їхні мами не дозволяли, тож мені довелося кілька вечорів просидіти на лавочці з цими мамами. Коли жінки зі мною краще познайомились то дозволили дітям прийти до мене і ми почали проводити майстер-класи на кухні “Майстерня смаку”. Також з дітьми ми робили різні поробки”, - розповіла креативна бібліотекарка.
І якщо вірші пані Любов складає ще зі школи, то казки почала писати нещодавно. На одному з онлайн-занять з арттерапії для бібліотекарів жінка отримала домашнє завдання — написати казку. І її казка про малюків шуршунчиків, які шарудінням лякають відвідувачів лісу, настільки сподобалась колегам, що авторка розробила за цією казкою цілу пізнавально-розважальну програму й наразі проводить її на базі шкіл та бібліотек у селах Львівської області.
Свою казку про шуршунчиків письменниця прочитала на радіо:
Жінка зазначає, що вона і надалі продовжує складати казки.
