Через повномасштабну війну безліч агровиробників були змушені покинути свій рідний край та релокуватися до більш безпечних регіонів нашої країни. Своїм досвідом успішної релокації поділилася переселенка з Волноваського району Ольга Памірська. Її історію опублікували у виданні “ОстроВ“.
Врятували 40 вуликів
Пані Ольга до того, як стала успішною власницею великої пасіки почала свою справу бджоляра у сумбурному 2014 році, коли росія окупувала частину Донецької області. На той час упевнена в собі та в успіху пані Ольга придбала 3 бджолині сім’ї, цього було достатньо щоб Ольга Памірська змогла розширитись до 70 вуликів. Приблизно кожен рік пасіка збільшувалась на 8-10 вуликів, так за день перед повномасштабною війною вже було сплачено розширення до 100 бджолосімей.
Бджолярка з Волноваського району Ольга ПамірськаФото: ОстроВ
На початку повномасштабної війни Ольга мала сподівання на те що ворог не зможе дійти до Времівки Волноваського району, в якому вона проживала та тримала свою пасіку, однак міни розривалися у сусідніх городах — ворог наступав та вже був поблизу села, тож їй з родиною довелося рятуватися самостійно, залишивши пасіку у селі.
«З бджолами працювала до останнього. Міни лягають на сусідні городи, а я біля вуликів. Чоловік поруч моркву саджає та пригинається. Я кажу, та вони далеко летять, не бійся. Отака я була безтурботна, не було ані остраху, ані розуміння. Одного разу не спали всю ніч, так гримало. Тоді я знайшла точку, де брав мобільний зв’язок та подзвонила донці. Вона радила скоріше їхати до неї у Запоріжжя. Ми швидко покидали речі в машину та виїхали через Красну гірку. Всі інші шляхи вже були відрізані фронтом», – розповідає бджолярка.
Завдяки ЗСУ лінія фронту зупинилась на околиці Времівки. Тож пані Ольга вирішила їхати рятувати своїх бджіл. Бджоли вціліли, хоча вулики були побиті уламками від снарядів. Довелось затикати дірки поролоном. Вже починався липень, деякі сім’ї пороїлись та вилетіли. Пані Ольга ризикнула – заїхала у свою хату, щоб поступово підготувати вулики до евакуації.
«Приїхав син з товаришем на «бусику» з причепом. Бджіл вантажили до причепа у два яруси. Щоб перевезти пасіку, ми зробили три ходки. Загалом вдалось забрати трохи понад сорок вуликів. В них збереглись тридцять п’ять бджолиних сімей», – пригадує Ольга Памірська.
Всю пасіку вона врятувати не змогла, знову почався обстріл села. Росіяни стояли майже впритул до хати. До найближчої вогневої точки відстань менше кілометра. Пані Ольга виїхала у Григорівку у Дніпропетровській області. Через рік після переїзду жінка відновила свою пасіку на рівні довоєнного обсягу - бджоляр Павло Легкий вивів та подарував чотирнадцять маток для створення міцних сімей. Ще стільки ж пані Ольга купила та виростила самостійно, щоб повністю оновити та посилити пасіку.
«Поки мене не було вдома, більшість сімей пороїлись і ослабли. В кожному вулику залишалось дві-три рамки з бджолами. Я перевезла пасіку в середині літа, коли місцеві пасічники вже давно відкрили сезон. Соняшник квітнув повним ходом. Мої бджілки встигли наносити меду собі на зиму, ще й мені шістсот кілограмів залишилось. Я продала залишки меду, а кошти пішли на розвиток пасіки та на життя», – розповідає пані Ольга.
Пройшов ще один рік війни. Життя на новому місті начебто налагодилось. Але цього літа була посуха, тому взятку майже не було. Хоча з весни бджолярка збільшила кількість сімей. Проте лише половина з них були міцні, а інші – це відводки, які не встигли розвинутись через поганий взяток. Все ж таки бджоли наносили собі на зиму меду та не забули віддячити. дбайливій хазяйці. Пані Ольга сподівається, що бджоли перезимують нормально та наступного літа вона буде із медом.
Громадська діяльність
На батьківщині, у Великій Новосільці була досить потужна спілка бджолярів, яка об’єднувала весь район. Вона не мала офіційного статусу, просто гуртувала пасічників. Людина, яка очолювала спілку, захотіла скласти свої повноваження за віком. Почали шукати того, хто міг би її замінити. Вибір пав на Ольгу Памірську.
«Я прагнула, щоб наше товариство існувало не тільки на папері. Раніше часто їздила на різні семінари та ярмарки до Покровської спілки бджолярів, яка працювала дуже активно. Мені хотілось зробити щось подібне і в нашому районі. Почали збиратись разом, згодом провели кілька круглих столів, де обговорювали різні питання та обмінювались досвідом. У нас багато досвідчених бджолярів, які можуть навчити інших. Це відбувалось взимку, коли люди мають більше вільного часу», – пригадує пані Ольга.
Так народилась громадська організація «Бджолярі Донецької області «Степи Донеччини», яку вона очолила. Бджолярі збирались у клубі її рідного села Времівка, де активна та творча жінка ще й співала у народному колективі «Україночка». Війна розкидала донецьких бджолярів по різних куточках України, але завдяки організації вони тримають зв’язок. Багато для об’єднання спільноти зробила й Ольга Памірська.
Громадська організація «Бджолярі Донецької області «Степи Донеччини»Фото: ОстроВ
Грантова підтримка від Держави
Департамент агропромислового розвитку та земельних відносин Донецької облдержадміністрації запропонував взяти участь у грантових програмах для підтримки та відновлення пасік, які постраждали від бойових дій. Пані Ольга розповсюдила інформацію серед учасників своєї громадської організації. Багато хто відгукнувся, заповнив заявку та отримав допомогу від міжнародних благодійників – Mercy Corps та Help – Hilfe zur Selbsthilfe, в тому числі й сама Ольга Памірська.
«На ці гроші я замовила тридцять п’ять поліуретанових вуликів та стільки ж бджолиних маток з розплідника, рамки, сонячну воскотопку, бочки для зберігання меду. Мої бочки, які придбала перед самою війною, пошкодило уламками. Завдяки цій підтримці я змогла відновити пошкоджений інвентар та наблизитись до своєї мети – мати у хазяйстві сучасні поліуретанові вулики», – каже пані Ольга.
