Цьогоріч до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донецької області додався новий елемент — “Вишивка килимів з квітковим орнаментом”, який побутував у селах Малинівка та Златоустівка Хлібодарівської громади Волноваського району. Детальніше про традиційну килимову вишивку для Волноваха.City розповіла дослідниця фольклору та етнографії, носійка цієї традиції, Ірина Крюченко.
Ремесло, яке об’єднує покоління
“Вишивка килимів з квітковим орнаментом” — це традиція родини Ірини Крюченко, яка у дівоцтві носила прізвище Ткаченко. Як розповідає дослідниця, мистецтво килимової вишивки передавалося в її сім’ї від покоління до покоління.
“Моя мама Любов Федорівна Ткаченко (дівоче прізвище Мироненко), народилася у 1939 році у Златоустівці, після заміжжя переїхала в село Малинівка. Вона була головною майстринею, яка вишивала килими й передала своє вміння нам донькам: мені та сестрі Людмилі. А я вже своїм донькам Любові й Людмилі. Ця традиція жила в нашій родині завжди й переросла в захоплення. На жаль раніше ми це наше вміння не популяризували, і традиція вишивки жила лише серед жінок нашої родини. Проте у 2024 ми почали працювати над збереженням цього важливого елементу нашої нематеріальної культурної спадщини”, - поділилася пані Ірина.
Родина Ірини Крюченко зробила значний внесок у розвиток мистецтва килимової вишивки у Волноваському районі в середині XX століття. Мама пані Ірини Любов Ткаченко, досконало володіла як класичними техніками вишивки хрестиком і гладдю, так і більш сучасними техніками, такими як вибівка, штопання, штрикання та набивна гладь. У своїх роботах майстриня використовувала вовняну пряжу, яку фарбували вручну. Завдяки цьому її роботи вирізнялися яскравими кольорами та неповторним виглядом.
Сімейна справа
Процес створення килимів вимагав значних зусиль, тому залучав всю родину. Чоловіки займалися виготовленням рамок для натягування полотна, а жінки та діти працювали над вишивкою.
“Підготовка до вишивки починалася з ескізу: майстриня наносила на полотно квітковий орнамент, часто використовуючи природні мотиви зі старовинних килимів. Наступним етапом була підготовка спеціальної голки з великим отвором, через який протягувалася нитка. Вишивання проводилося “рядок за рядком”, а зі зворотної сторони полотна утворювалися петлі. Залежно від задуму майстрині, ці петлі могли бути або зрізані, або залишали так. Обидва варіанти надавали килиму унікального вигляду, підкреслюючи оригінальність роботи”, - зазначає пані Ірина.
Килими родини Ірини КрюченкоФото: Ірина Крюченко
Особливу увагу приділяли ниткам: вовняну пряжу фарбували рослинними барвниками. Пізніше зношені речі, такі як светри, розпускали й використовували для вишивки. Якщо килим призначався для підлоги, майстрині застосовували міцну нитку “дарнічанку”, щоб виріб був довговічним.
Вишиті килими як символ спадщини
Килими, створені родиною пані Ірини, брали участь у виставках місцевого музею, а також на обласних фестивалях. Вони стали важливим символом Донецького регіону, який поєднує минуле та сучасність.
Проте війна значно ускладнила збереження традиції. Майстрині були змушені залишити домівки та переїхати в безпечніші місця України чи за кордон. Через це виникли труднощі з продовженням ремесла, особливо у створенні великих за розміром килимів.
Новий подих традицій
Попри складнощі, ремесло не зникло. Доньки та онуки Любові Ткаченко продовжують зберігати й популяризувати мистецтво килимової вишивки. Вони проводять майстер-класи, беруть участь у культурних заходах та адаптують старовинні техніки до сучасного дизайну. Сьогодні ці майстрині створюють накидки на стільці, подушки, скатертини та інші декоративні вироби, активно використовуючи соціальні мережі для популяризації своєї справи.
“Про дане вміння ми розповідаємо у Facebook на сторінках: Культурна спадщина Хлібодарівської громади та Хлібодарівського СБК”, - ділиться Ірина Крюченко.
Процес створення килима виглядає так:
Вишивка килимів із квітковим орнаментом — це не лише частина історії регіону, але й приклад, як традиція може надихати нові покоління, залишаючись живою попри всі виклики часу.
