Початок 2022 року став для родини Кас’янових однією з найбільших трагедій у їхньому житті. 9 квітня батько Катерини Кас’янової Віталій Гаманець виїхав із села Єгорівка, яке вже знаходилося під окупацією рф, і з того часу зник безвісти. Жінка не знала, чи він живий, чи вже загинув, і протягом багатьох місяців його доля для неї була сповнена невідомості. Пізніше стало відомо, що чоловік перебуває у ворожому полоні й з того дня Катерина не полишає надії про визволення рідного батька — бере участь у мітингах, пише листи до всіх можливих структур та організацій із закликом: “Поверніть мого цивільного батька з полону!”. Про свою боротьбу за визволення тата жінка розповіла журналістам Волноваха.City.
“Тоді я востаннє чула голос тата”
9 квітня 2022. О 17:00 Катерина, перебуваючи в евакуації у Німеччині, отримала дзвінок від свого тата, який повідомив, що його будинок в Єгорівці Волноваського району потрапив під обстріл, і він вирушає до іншого села, Благодатного, через блокпости, сподіваючись знайти прихисток у рідної людини.
“Тоді я востаннє чула голос тата. Адже на одному з блокпостів так званої “днр” його затримали, відібрали машину, всі документи й особисті речі, і з того часу його слід обірвався”, - розповідає жінка.
Родина не мала жодної інформації про стан та місцеперебування батька. Через деякий час їм вдалося дізнатися від російських військових, що чоловіка затримали, але окупанти категорично забороняли шукати будь-яку інформацію про нього.
“Оскільки машина, на якій тато виїздив з села, належала моєму чоловікові, який на той момент також перебував в окупації, до нього додому заявилися російські військові й повідомили, що батько в них. “Не шукайте і забудьте. Будете шукати, підете слідом”- сказали вони”, - згадує пані Катерина.
Попри погрози родина одразу ж почала подавати заяви через різні канали, включаючи онлайн-платформи, зверталися до міжнародних організацій та навіть самостійно шукали можливість дізнатися хоч якусь інформацію про Віталія Гаманця. Попри численні звернення до Офісу Омбудсмана, поліції, СБУ, Міжнародного Комітету “Червоного Хреста”, Координаційного штабу, Офісу Президента, інших структур, у тому числі російських – звісток про Віталія не було. Рідні не могли дізнатися, де саме він перебуває, що з ним відбувається, і чи живий він.
Самостійний пошук, листи та надія
Через деякий час чоловік пані Катерини зміг евакуюватися з окупованої частини у вільну Україну та одразу ж подав письмову заяву про зникнення родича до поліції офлайн. Цю заяву також зареєстрували й в СБУ.
Через рік після початку пошуків родина отримала листа від полоненого, в якому він зазначив, що перебуває десь на території росії, і висловив надію на обмін. За словами жінки лист вдалося отримати через “Червоний Хрест”.
“Я часто пишу листи своєму татові, в них розповідаю про те як наша родина його любить, бореться за його визволення та прошу його не втрачати надії. Передаю їх через “Червоний Хрест”. Проте я не знаю чи доходять до нього ці листи…” - з сумом ділиться переселенка.
У січні 2024 року, через майже два роки після викрадення, родина знайшла звільненого полоненого, який перебував у тій самій в’язниці, де утримували Віталія Гаманця. Чоловік підтвердив, що бачив його в місці утримання. Ця інформація була передана відповідним органам, але все залишилося без змін.
“Досі не існує жодного механізму, який би дозволив повернути цивільних полонених з рук агресора. За весь цей час, майже три роки, жодна структура, що займається поверненням полонених, не змогла знайти відповіді на питання чому мій батько досі в полоні”, - розповідає донька полоненого.
Проблеми обміну цивільних
Восени 2024 року, під час обміну полоненими, родина отримала ще одну надію. Після чергового обміну військовий, який перебував в одній камері з Віталієм, підтвердив місце його утримання.
“Знову були звернення до органів влади, зустрічі з представниками Координаційного штабу та офісом Омбудсмана, але результат залишився незмінним. Технічні та бюрократичні перепони, відсутність механізму повернення цивільних з російського полону, а також відсутність чіткої відповіді від державних структур – все це ставить нас у безвихідь”, - акцентує жінка.
Катерина Кас’янова з плакатом з фотографією батька
Щоб отримати більше інформації, Катерина продовжувала шукати інших родичів людей, які перебували/перебувають в полоні. В одній з таких груп вона знайшла дівчину з Новомайорського у Волноваському районі, чий батько потрапив до полону того ж дня, що і її тато.
“Ця дівчина наразі перебуває у Москві, проте вона також не може достукатися до тієї влади та отримати хоч якусь інформацію про свого батька”, - зазначає пані Катерина.
Заклик до державних органів
Родина Віталія Гаманця закликає всі органи, що займаються поверненням полонених, вжити реальних кроків для звільнення цивільних громадян з рук агресора. За словами Катерини Кас’янової, єдине, що залишається таким родичам – це постійно боротися, шукати, не здаватися. Вони вимагають, щоб держава прийняла реальні заходи та встановила чіткі механізми для повернення не тільки військовополонених, але й цивільних осіб.
“Поверніть мого цивільного батька з полону!” – це заклик до державних органів, до всіх, хто може вплинути на долю полонених. Це не просто звернення, а крик душі багатьох українських родин, які борються за те, щоб повернути свою рідну людину додому.
