Віта Ганнич родом з Володимирівки. 9 квітня 2022 до неї додому прийшли російські солдати та забрали у невідомому напрямку. Довгий час рідні не знали чи жива вона, поки випадково не натрапили на інформацію, що Віту тримають як заручницю в Оленівській колонії. Як жінці вдалося повернутися з полону розповіли у сюжеті “Шукаю тебе” на НТН.
Мирна мешканка у російському полоні
Історію зникнення Віти Ганнич розповіла для Волноваха.City її донька Аліна.
“9 квітня до нас додому прийшли військові. Одразу сказали мамі взяти телефон та проїхати з ними. За що? Спочатку нам не повідомили, тільки потім сказали, що нібито за те, що вона виступала за Україну. Довго ми не знали що з нею, чи жива вона. Писали заяви у "правоохоронні органи" так званої "днр". Але все було марно — нам ніхто не казав де вона та що з нею. Що вона перебуває в колонії дізналися випадково", - згадує Аліна.
Одного дня дівчина побачила свою маму на відео одного з проросійських каналів.
“Це було відео, де полонених у колонії вели на референдум. Серед інших людей я побачила свою мамочку. В тих же блакитних капцях, в яких її забрали з дому…” - говорить донька.
Родина намагалася якось зв’язатися з Вітою, або хоча б передати їй ліки, бо у жінки важка хвороба — кіста головного мозку.
“Ліки та речі нам не дозволяють їй передати. Начальник колонії, співробітники, знають, що вона серйозна хвора, їх лікарі це підтвердили, але нічого не роблять. Жінка, яка з нею була в сусідніх камерах, розповіла, що у мами багато нападів, вона їм набридла і не хочуть її доглядати”, - сказала Аліна.
Аліна з плакатом "Поверніть мою маму з полону"
Жінку з сусідньої камери, про яку каже Аліна, звуть Анна Ворошева. Перед обміном вона провела в полоні окупантів 100 днів. Каже, що запам’ятала Віту Ганнич через те, що у неї були постійні приступи, схожі на напади епілепсії у будь-який час доби, іноді по кілька разів на день.
Історією Віти Анна поділилася на своїй сторінці у Facebook. За її словами єдине, що рятувало Віту, це наявність серед співкамерниць фельдшера, яка розуміла яким чином реагувати та допомагати жінці переносити ці напади.
“Коли починався напад дівчата стукали у двері, голосно кричали: "Потрібен лікар!" Це могло бути на світанку, могло бути глибокої ночі. Дівчата вимагали допомоги у вигляді медикаментів, хоча б гарячого міцного чаю, відчинити двері камери для провітрювання… Все залежало від настрою конвоїра, а були й такі зміни, де ніхто не наважувався навіть привертати увагу. Треба було чекати на іншу зміну.
Якось конвоїрів це дістало і вони відправили її до ізолятора тимчасового затримання. А там камери, звідти ніколи не виводять на прогулянку, там немає вікна. Там не люблять, коли їм надсилають хворих. І вони її повернули з погрозами: “Тільки спробуй сюди повернутися! Пошкодуєш!”
Але хвороба не запитує ні в кого дозволу. І припадки тривали й тривали. Конвоїрів “задовбала” ця метушня, бо дівчата вимагали щоразу вивести Віту на свіже повітря, і вони викликали швидку. Віту кудись відвезли. Минуло близько 20 днів та Віту повернули до Оленівки, до камери.
Де вона була весь цей час? — У психіатричній лікарні. Її обколювали невідомими препаратами, кілька разів прив'язували до ліжка… Ну ось як у найстрашніших фільмах, а потім вона навчилася імітувати приймання таблеток, які робили з неї “овоч”. І вона стала приходити в нормальний стан”, - ділиться Анна.
Визволення з полону
За словами Віти у психіатричній клініці її прив'язували до ліжка, кололи препарати під дією яких вона майже непритомніла.
“Там не можна скаржитися. Ти сам сидиш, і сам плачеш, плачеш, плачеш… Я перші три місяці тільки плакала”, - розповідає жінка.
Триматися Віті допомагали тільки думки про рідних. З полону нізащо осуджену мирну мешканку звільнили через рік і один місяць.
“Мене випустили 5 травня. У нас був концерт, присвячений 9 травня. І тут прийшли і сказали, що мої речі зібрані, до побачення”, - говорить Віта.
З колонії жінку забирав брат. Потім була довга дорога до Дніпра. І нарешті Віта змогла обійняти свою донечку.
Мама повернулася з полону
Наразі Віта проходить реабілітацію. Проте найголовніше, що жінка вже на волі.
Відеорепортаж з Вітою Ганнич:
