Про традиції Різдвяного посту та Святвечора на Донеччині для Волноваха.City розповіла директорка Хлібодарівського сільського будинку культури, фольклористка та дослідниця культурної спадщини регіону Ірина Крюченко.
“Святвечір у нашому регіоні завжди мав обрядовий характер. Кожна страва й кожна дія мала своє символічне значення. Це не просто традиції — це наша історія, наше духовне багатство”, — зазначає Ірина Крюченко.
Різдвяний піст: від Пилипівки до Святвечора
Різдвяний піст у Донецькій області, як і в інших регіонах України, розпочинається 15 листопада, у день апостола Пилипа. У народі його називали “Пилипівка”.
“Раніше цей день був особливим. Люди готувалися до посту не лише духовно, а й практично: прибирали оселі, планували приготування страв, дотримуючись давніх обрядів”, — ділиться пані Ірина.
Напередодні Різдва господарі займалися забоєм свиней, щоб приготувати м’ясні страви на святкову трапезу.
“Сальтісон, шинку чи холодець не їли до Святвечора. Їх зберігали до розговіння, а до цього дотримувалися посту”, — додає фольклористка.
Святвечір: 12 пісних страв і символіка
Кульмінацією посту був Святвечір, який припадає на 24 грудня. За словами пані Ірини, підготовка до цього дня була ретельною.
“У хаті стелили чисті скатертини, під стіл клали сіно, а на стіл — горщик із кутею. Це мало глибокий символічний зміст — нагадувало про ясла, у яких народився Христос”.
На Святвечорі у Волноваському районі традиційно готували 12 пісних страв.
“Не всі родини дотримувалися цієї кількості. Однак саме бойки та лемки, переселені на Донеччину, принесли цю традицію в наш край”, — розповідає пані Ірина.
Серед найпоширеніших страв:
- Кутя.
“Кутя варилася тричі за Різдвяний цикл: багата, щедра й голодна. Найрозкішніша — на Святвечір: із пшениці, меду, горіхів, маку та сухофруктів”.
- Узвар.
“Цей напій символізував нове життя, що його дарував Бог”.
- Пісний борщ.
“На Святвечір борщ готували з квасолею, грибами або вушками. У бойків борщ мав насичений смак завдяки квашеному буряковому квасу”.
- Голубці, гриби, вареники.
“Кожна страва мала своє символічне значення. Наприклад, голубці асоціювалися зі Святим Духом, гриби — із двома природами Христа, а вареники — із ситістю та достатком”.
Обряд “вечірників” і початок трапези
Особливістю Волноваського Святвечора був обряд “вечірників”.
“Діти ходили до сусідів із кутею, передаючи вечерю. У відповідь їм клали по три ложки куті й давали гостинці — це символізувало взаємодопомогу і єдність громади”, — пояснює Ірина Крюченко.
Ще однією унікальною традицією було “гукання морозу”.
“Господар брав горщик із кутею й запрошував мороз до столу. Якщо мороз не приходив, його просили не псувати врожаю наступного року”, — згадує пані Ірина.
Починали вечерю з молитви.
“Господар кидав кутю до стелі. Чим більше зерен прилипало, тим кращий урожай очікували в наступному році”, — додає фольклористка.
Збереження традицій
“Ці традиції — це наша ідентичність. Навіть у найскладніші часи вони єднають нас, нагадують про наші корені. У багатьох селах Донеччини, навіть серед тих, хто був переселений або виїхав за кордон, ці обряди живуть і передаються далі”, — підсумовує Ірина Крюченко.
Різдвяні традиції Волноваського району — це не лише гастрономічна складова, а й духовний спадок, який допомагає зберігати історичну пам’ять і зміцнювати зв’язок між поколіннями.
