Окупаційна влада забороняє дітям, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, продовжувати навчання в українських школах. Про це не з чуток знає вчителька української мови та літератури у Волноваському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №7 Оксана Обідченко, яка продовжує навчати дітей дистанційно. Більше про свою роботу під час війни жінка розповіла для Волноваха.City. (Далі — пряма мова)
“Нова реальність”
— Колись мої уроки та уроки моїх колег проходили у затишному класі, наповненому дитячим сміхом та шелестом сторінок підручників. Сьогодні ж мій клас – це віртуальний простір, у якому зустрічаються діти з різних куточків України, зокрема ті, хто змушений був залишити свої домівки через війну. Кожна історія моїх учнів – це історія боротьби, але водночас й історія неймовірної стійкості.
Силу свого натхнення я черпаю зі стійкості своїх учнів, вони багато втратили через війну, але не втратили стійкості та жаги до знань, більшість з учнів нашої школи перебувають за кордоном і навчаються у двох школах, це велике навантаження, але діти знаходять сили, щоб з гідністю долати перешкоди. На одному з уроків аналізу поезій українських поетів, один з учнів мені сказав: «Я зрозумів, що наші випробування – це теж шлях до зміцнення духу». І такі слова є переконанням усіх моїх учнів та учениць.
На уроці у пані ОксаниФото: Оксана Обідченко
Підтримка учнів з окупованих територій
Окремий біль – це учні з тимчасово окупованих територій. Діти, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, живуть у реальності, де навчання українською мовою є викликом, а іноді навіть ризиком, проте вони все одно продовжують вчитися, і їхня стійкість не перестає мене вражати. Ці діти наполегливо йдуть вперед. Вони знаходять способи читати, писати, навчатися попри все. Кожен їхній виконаний тест чи твір — це не просто оцінка, це їхня маленька перемога.
Ми знаходимо формати, які дозволяють їм навчатися без ризику бути поміченими. Головне — дати їм знання та віру в те, що вони не забуті, що вони частина України.
Кожен урок із цими дітьми — це тривога і водночас радість. Я не знаю, що вони переживають у своєму місті, селі, які обмеження їм доводиться долати. Але я точно знаю, що вони хочуть вчитися, що вони прагнуть майбутнього в Україні. І поки вони борються за свою освіту, ми, вчителі, боремося за них.
Для дітей, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях зараз найголовнішим є відчуття безпеки та підтримки. На своїх уроках я не лише навчаю, а й слухаю. Ми багато говоримо про емоції, страхи, надії. Часом мені здається, що важливіше не просто пояснити граматику, а допомогти їм знайти слова, щоб висловити свої переживання. На уроках намагаюсь створювати атмосферу довіри і вірю, що це є кроком до відновлення.
Як це — бути вчителькою у 2025 році
Онлайн-уроки – це нова реальність, яка має свої труднощі. Від нестабільного зв’язку до емоційного вигорання учнів, які часто перебувають через війну у стресі. Однак найбільший виклик – це збереження уваги учнів. В умовах, коли їм доводиться жити в невизначеності, утримати їхню зацікавленість у навчанні – складне завдання.
Щоб утримати інтерес учнів, я використовую інтерактивні методики:
- Історії замість правил. Говорю про граматику через літературні персонажі, історії з життя.
- Мистецтво і мова. Використовую картини, музику, кіно для пояснення тем.
- Живі дискусії. Дозволяю учням висловлювати власну думку, порівнювати тексти з реальністю.
- Проєктна робота. Діти пишуть есе, обговорюють важливі для них теми.
- Гейміфікація. Впроваджую ігрові елементи, вікторини, квести, щоб навчання було динамічним та захопливим.
Мій головний принцип – навчання має бути не просто корисним, а й емоційно значущим. Діти мають відчувати, що мова – це не просто правила, а спосіб висловити себе, своє минуле, свої мрії. Я роблю все можливе, аби навчання у школі не травмувало дітей, а, навпаки, надихало їх, допомагало знайти надію та віру у свої сили. Адже освіта – це не лише знання, а й підтримка, яка зміцнює дух.
Оксана ОбідченкоФото: Оксана Обідченко
Кожна історія моїх учнів – це історія стійкості. Вони навчаються, попри всі труднощі, вони прагнуть знань і світлого й спокійного майбутнього. А я та мої колеги робимо все можливе, щоб дати їм не лише освіту, а й відчуття підтримки, віру в себе та в Україну. А ще ми, педагоги, які не зрадили країну, виїхали й продовжують навчати дітей, впевнені, що пройде трохи часу – і ми будемо навчати дітей деокупованого Донбасу.
У ці складні часи вчителі стають не просто педагогами, а й наставниками, які допомагають дітям знайти сили йти далі. І я вірю: кожен наш урок – це ще один крок до перемоги.
Цей матеріал вийшов за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
