Волноваська земля має давню історію, пов'язану з запорозькими козаками, які освоювали південні степи та створювали унікальну систему господарювання. Козацькі зимівники були не просто житлом, а цілими господарськими комплексами, що заклали основу для майбутніх поселень нашого краю.
Журналісти Волноваха.City створили цей матеріал на основі книги "Запорозький зимівник" авторства Олександра Олійника.
Землі Волновахи у складі Запорозьких Вольностей
Територія сучасного Волноваського району в XVII-XVIII століттях входила до складу Запорозьких Вольностей – земель, що належали Війську Запорозькому. Ця територія була частиною Кальміуської паланки – адміністративно-територіальної одиниці Запорозької Січі, що охоплювала землі між річками Вовча, Кальміус та Азовським морем.
Козаки освоювали ці території поступово, просуваючись уздовж річкових долин. Як зазначає дослідник Олександр Олійник, "запорозька колонізація впевнено просувалась на південні землі більше плугом ніж мечем". Освоєння наших земель відбувалось за принципом займанщини – коли козаки займали вільні ділянки і закріплювали їх за собою фактичним господарюванням.
Важливим аспектом заселення наших земель було їх вигідне географічне положення. Територія сучасного Волноваського району розташована на водорозділі між басейнами Дніпра та Азовського моря, що надавало стратегічні переваги. Через наш край проходили важливі торгівельні шляхи, які з'єднували Запорозьку Січ з Кримом та Приазов'ям.
Що таке козацький зимівник і як він виглядав
Основою освоєння запорозьких земель у XVIII столітті був зимівник – особливий тип поселення козаків, який поєднував у собі житло, господарські споруди та угіддя. Зимівник був не просто житлом – це була ціла господарська система, своєрідна "міні-фортеця" в степу.
За своєю структурою зимівник складався з кількох елементів:
- Житлова будівля (хата) – найчастіше каркасно-глинобитної конструкції або рублена з дерева
- Господарські будівлі – комори, стайні, загони для худоби
- Господарські угіддя – поля, сіножаті, випаси
- Захисні споруди – огорожа, рів, вал
Розташування зимівників на нашій території не було випадковим. Як пише Олійник, "всім вище означеним вимогам повною мірою відповідає так звана друга надзаплавна лінія (тераса) берегів річок і великих островів". На території сучасного Волноваського району зимівники розташовувались переважно вздовж річок Кальчик, Мокрі Яли та їх приток.
Цікаво, що багато сучасних населених пунктів нашого району виникли саме на місцях колишніх зимівників. Деякі з них навіть зберегли у своїх назвах імена запорожців, які колись заснували тут свої господарства.
Дослідники відзначають, що на території Кальміуської паланки, до якої входив наш край, щільність зимівників була нижчою, ніж у центральних паланках "Запорожжя". На 100 кв. км тут припадало 1-2 зимівники, тоді як у центральних районах "Запорожжя" їх могло бути до 6. Це пояснюється віддаленістю від Січі та прикордонним характером території.
Господарство волноваських зимівників
Господарська діяльність козаків на території нашого краю мала свої особливості, зумовлені природно-кліматичними умовами та прикордонним розташуванням.
Основними напрямками господарства на землях сучасного Волноваського району були:
- Скотарство – розведення великої рогатої худоби, овець, коней
- Землеробство – вирощування зернових культур (жито, пшениця, ячмінь)
- Бджільництво – особливо популярне серед старих козаків
- Рибальство – на місцевих річках
- Мисливство – полювання на дичину в степу
Особливо важливим для нашого краю було скотарство. За словами Олександра Олійника, "в умовах запорозького степу собівартість худоби була мізерною, що забезпечувало максимальні прибутки при реалізації цього товару". Волноваські землі з їхніми багатими пасовищами ідеально підходили для розведення худоби.
Землеробство на наших землях розвивалося повільніше, але з часом набувало все більшого значення. В останній період існування Запорозької Січі (1734-1775) саме землеробство стає провідною галуззю господарства. На родючих ґрунтах нашого краю врожайність була досить високою – "сам-шість" (з одного посіяного зерна отримували шість), а в окремих випадках і "сам-дванадцять".
Важливе місце в господарстві волноваських зимівників займала торгівля. Через наш край проходили торгівельні шляхи до Криму та Приазов'я, що сприяло розвитку торгівельних відносин. Запорозькі козаки вели активну торгівлю з сусідніми народами, постачаючи худобу, збіжжя, мед та інші товари.
Хто жив у зимівниках на території Волноваського краю?
Населення зимівників на території сучасного Волноваського району було досить різноманітним. Тут жили:
- Власники зимівників – заможні козаки, що заснували господарство
- Наймити – робітники, які працювали за платню
- Підсусідки – збіднілі козаки або селяни, що жили при господарстві
- Молодики – хлопці, яких навчали козацького ремесла
Як зазначає Олійник, "складність та специфіка господарювання на Запорозьких Вольностях вимагала відповідної підготовки, а тому дітей змалку готували бути хазяїнами". У зимівниках навчали не лише господарювати, але й виживати в складних степових умовах.
Цікавим аспектом життя в зимівниках була гостинність, яка стала справжньою традицією степового краю. Запорожець Розсолода згадував: "бурдюги ніколи не замикали, тому вони були відкритими завжди і для всіх". За цим звичаєм, кожен подорожній міг зайти в житло, навіть коли господаря не було вдома, відпочити і підкріпитися.
Кількість мешканців у зимівниках була різною. У невеликих господарствах могло жити 5-10 осіб, а у великих – до 40-50 людей. Деякі зимівники з часом розросталися і перетворювалися на слободи та села, які стали основою сучасних населених пунктів нашого району.
Козацька спадщина у сучасному Волноваському районі
Хоча після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році козацький устрій на наших землях був знищений, але козацька спадщина залишилася в багатьох аспектах життя нашого краю.
Насамперед це топоніміка – назви річок, балок, урочищ та населених пунктів, які зберегли імена козаків, що колись господарювали на цих землях.
Журналісти Волноваха.City провели власне дослідження і знайшли у Волноваському районі як мінімум 2 населених пункти з козацькою спадщиною:
Андріївка
Стелла "Я люблю Андріївку"Фото: Суспільне
Село Андріївка, засноване у 1660 році, має безпосередній зв'язок з козацькою історією завдяки козацькому старшині Андрію Сологубу, чий зимівник став основою для поселення. Зимівники козацьких старшин часто були не лише господарськими угіддями, але й своєрідними опорними пунктами, що підкреслювало вплив козацької військової та адміністративної еліти на освоєння територій. Той факт, що у 1680 році частина запорозької берегової варти знайшла тут прихисток в очеретах річки Вовча, свідчить про те, що Андріївка була відома серед козаків і використовувалася ними у військових цілях. Річка Вовча, таким чином, виступала не лише природним об'єктом, але й елементом козацької інфраструктури та стратегії в регіоні.
Олексіївка
ОлексіївкаФото: Вікіпедія
Село Олексіївка є одним із найдавніших козацьких поселень у регіоні, що виникло як козацька пристань. У часи Запорозької Січі пристані відігравали важливу роль у забезпеченні зв'язку між Січчю та південними морськими шляхами. Розташування Олексіївки на шляху до Азовського моря робило її важливим пунктом для козаків, які займалися рибальством, торгівлею або несли військову службу на узбережжі. Функціонування козацької пристані в Олексіївці підкреслює важливість водних артерій для козацької економіки та військової логістики.
Другий аспект – це традиції господарювання, які передавалися з покоління в покоління. Навички скотарства, землеробства, бджільництва, закладені ще запорожцями, розвивалися і вдосконалювалися наступними поколіннями мешканців нашого краю.
Третій важливий елемент – це архітектурні особливості народного житла. Типова українська хата з білими стінами, характерним плануванням та оздобленням, має своє коріння саме в козацьких зимівниках.
І нарешті – це духовна спадщина: фольклор, традиції, звичаї, які зберегли пам'ять про козацьку добу. Як пише Олександр Олійник, "високий рівень духовності вихователів і активне формування у молоді психології справжнього господаря своєї землі дали змогу запорожцям впродовж всього часу їх існування користуватись багатствами своєї землі, ніскільки не зменшуючи, а за допомогою природоохоронних заходів навіть збагачувати їх".
